Ракета Meteor (BVRAAM) є вінцем європейської інженерної думки, і її головна відмінність від американських AMRAAM — це двигун. Замість класичного твердопаливного прискорювача, який вигорає за кілька секунд, Meteor використовує маршовий прямоточний повітряно-реактивний двигун із регульованою тягою (Throttleable Ducted Rocket — TDR). У звичайних ракетах кінетична енергія піково зростає на старті, а потім стрімко падає, що дозволяє цілі на великій відстані просто «перетанцювати» ракету за рахунок маневру.
Meteor же здатний регулювати подачу палива, підтримуючи швидкість понад Mach 4 протягом усього польоту. Це створює так звану «Зону неможливості втечі» (No-Escape Zone), яка у Meteor у 3–6 разів більша, ніж у будь-якої іншої ракети класу «повітря-повітря» у світі. Якщо ціль опинилася в межах 60–80 кілометрів, у неї практично нульові шанси на виживання, навіть якщо вона буде крутити «діжки» чи йти на форсажі. А РЕБ у вигляді контейнера під крило яка може забити голову західній електроніці у РФ не існує.
Операційна інтеграція та шведський «Грифон»
Для України передача Meteor нерозривно пов'язана з винищувачами JAS 39 Gripen. Шведська платформа спочатку розроблялася під ці ракети, і інтеграція там нативна. У 2026 році ми побачимо реалізацію концепції «мережецентричної війни». Важливо розуміти, що Gripen не обов'язково має вмикати свій радар, щоб вистрілити Meteor. Завдяки двосторонньому каналу передачі даних (Datalink), цілевказування може надавати шведський літак ДРЛВ Saab 340 AEW&C, який Стокгольм також передає.
Це виглядає так: «Грифон» летить у режимі радіомовчання на низькій висоті, отримує дані від радара ДРЛВ, який висить далеко в тилу, робить пуск і одразу відходить. Ракета летить до цілі, отримуючи оновлення координат у польоті. Російські пілоти на Су-35 навіть не бачитимуть опромінення від радара винищувача, поки в їхній літак не влупить 190-кілограмовий снаряд на швидкості 5000 км/год.
Терміни: Коли перші шасі торкнуться смуги?
Перші літаки можуть опинитися в Україні протягом 3–4 місяців після офіційного політичного рішення. Це не процес «з нуля», оскільки підготовка йшла у фоновому режимі ще з 2023 року. Пілоти та технічний персонал уже пройшли «ознайомче навчання», а інфраструктурна база (аеродроми з посиленим покриттям та логістичні хаби) готувалася паралельно з F-16.
Основна затримка зараз не в самих бортах, а в інтеграції специфічного шведського софту під українські системи управління боєм та підготовці ремонтних бригад. Якщо відмашка буде дана зараз, то до літа 2026 року ми побачимо першу ланку на бойовому чергуванні. Будь-які обіцянки про «через два тижні» — це інфоциганство; техніка такого рівня потребує регламенту.
Швеція не може віддати все. На озброєнні Flygvapnet (ВПС Швеції) перебуває близько 94 одиниць JAS 39 C/D. Вони активно переходять на нову версію JAS 39 E, але цей процес іде повільно.
Перший транш: Реально очікувати 4–6 літаків (одна ланка). Це необхідно для «обкатки» в бойових умовах та завершення навчання техніків на місці.
Повна ескадрилья: Протягом року загальна кількість може зрости до 14–16 бортів. Це той максимум, який Швеція може передати без критичної шкоди для власної обороноздатності до повного розгортання E-серії.
Навіть 12 літаків, здатних нести Meteor, створюють безпілотну зону для ворожих «сушок» на величезній ділянці фронту та відтискають нечисленні літаки РЕБ та очі ворога в глибину.
