Європейці обговорюють гарантії безпеки, які вони, швидше за все, самі не зможуть виконати. США чекають на зустріч президентів України та Росії, якої, скоріш за все, ніколи не буде.
Я спробую проаналізувати, що могли б зробити США та ЄС вже зараз, аби реально допомогти закінчити цю війну. Сценарій залучення військових із країн НАТО до бойових дій в Україні свідомо не розглядається через його фантастичність.
1. Розширення санкцій та включення до санкційних списків енергетичних гігантів — Лукойл та Роснефть.
Лише ці дві компанії забезпечують близько половини російського експорту сирої нафти. Санкції проти них суттєво скоротили б доходи Кремля, а на тлі довготривалого падіння економіки це значно ускладнило б фінансування війни.
2. Посилення контролю за діючими санкціями.
У першу чергу йдеться про контроль технологічного експорту — подібно до того, як у часи холодної війни діяв Координаційний комітет з контролю за експортом (CoCom).
Увесь технологічний експорт із країн ЄС має контролюватися від першого покупця до останнього. Сьогодні цей процес фактично безконтрольний, тому в російських дронах ми бачимо американські, французькі, німецькі деталі. Насправді навіть обіг лікарських засобів контролюється краще, ніж постачання французьких оптичних прицілів чи європейських верстатів. А експорт у треті країни, які підозрюються в обході санкцій (цей список має бути офіційно визначений), повинен суворо квотуватися й лімітуватися.
3. Заміна заборони на виведення капіталу з Росії на обмеження.
Війна коштує дорого. Проблема в тому, що грошей у Росії багато. Після заборони на рух російського капіталу кошти залишилися в Росії і фактично використовуються для фінансування війни. Раціональніше було б дозволити обмежений доступ до цих грошей, але із суворою забороною їх повернення до Росії.
4. Прийняття законопроєкту Ліндсі Ґрема.
Навіть без 500% санкційних тарифів на покупців російської нафти там є багато корисних речей. Наприклад, перетворення американських санкцій, які нині мають тимчасовий характер і щороку продовжуються президентом (Трамп свого часу продовжив обидва пакети), на постійні.
Постійні санкції Конгресу скасувати надзвичайно складно. Для прикладу: поправку Джексона-Вейніка, ухвалену у 1974 році щодо СРСР, скасували для України у 2006-му, а для Росії — лише у 2012 році.
5. Інституційно визначити Збройні Сили України як основу збройних сил ЄС.
Зараз ЄС не має власної армії. Події після 2022 року показали, що навіть національні армії в більшості країн фактично небоєздатні. Пригадується історія, коли на всю Іспанію не змогли знайти жодного справного танка.
Оскільки опитування у майже всіх країнах ЄС показують, що громадяни не готові воювати навіть за власну державу, оптимальною гарантією безпеки для Європи стало б створення своєї армії на базі ЗСУ. У цьому випадку фінансування, підготовка, забезпечення та управління українською армією відбуватимуться коштом ЄС. Сам факт, що український солдат отримує зарплату європейського військового, допоможе як у питанні поповнення особового складу, в тому числі іноземцями, так і у залученні кваліфікованих цивільних на важливі військові посади — як це практикують у США (наприклад, Марк Міллі, який до кінця 2023 року очолював Командування сил армії США, за першою освітою був політологом).
Далі можна говорити про технічні речі: щільне мінування всієї лінії розмежування на десятки кілометрів углиб, розвиток власного виробництва зброї, включно із засобами ППО та крилатими ракетами. Але почати — з цих п’яти пунктів:
розширення санкцій,
перетворення тимчасових санкцій на постійні,
жорсткіший контроль за їх дотриманням,
стимулювання відтоку капіталу з Росії,
створення армії ЄС на базі ЗСУ паралельно з розвитком оборонно-промислового комплексу України та Європи.
Фактично це і можна зафіксувати в майбутніх гарантіях безпеки.
