Аналітик Стокгольмського центру досліджень Східної Європи Андреас Умланд застерігає від ілюзій щодо миротворчої місії в Україні, яка може здатися привабливим компромісом для припинення війни. Проте такі сили не лише не зможуть стримати російську агресію, а й фактично узаконять окупацію українських територій, оскільки Москва скористається правом вето і нав'яже формат місії, вигідний їй. Натомість справжні гарантії безпеки для України полягають у продовженні та посиленні військової підтримки з боку західних партнерів – як під час війни, так і після можливого перемир'я. Лише добре озброєна Україна здатна стримати росію від нової ескалації конфлікту.
Миротворчі сили в Україні під егідою ООН не лише не зможуть стримати росію, а й легітимізують її незаконні територіальні завоювання, наголошує Андреас Умланд у колонці для National Interest. За його словами, з весни 2025 року західні гарантії безпеки для України відіграють важливу роль у публічних дебатах та політичному плануванні щодо закінчення війни в Україні. Нещодавно оголошений мирний план і контрпропозиція до попередньої пропозиції США з 28 пунктів, оприлюднена Великою Британією, Францією та Німеччиною, стверджують, що Україна повинна отримати "надійні" або "міцні" гарантії безпеки. Ці документи та пов’язані з ними публічні дебати знову висунули на перший план питання про те, що можуть означати такі гарантії.
Хоча європейські та американські лідери обговорювали гарантії безпеки протягом 2025 року, конкретні майбутні зобов’язання, заходи та потреби у координації залишаються неясними. Якщо ці питання не будуть заздалегідь прояснені, існує ризик, що обіцянки "гарантій безпеки" так і залишаться на папері. Непослідовне виконання зобов’язань щодо підтримки та оборони буде не тільки небезпечним для України, але й ще більше підірве і без того похитнутий європейський безпековий порядок та міжнародну систему, засновану на правилах.
Одним із джерел непорозумінь щодо гарантій безпеки, вважає Андреас Умланд, є їх ототожнення зі знайомим інструментом миротворчих сил у межах міжнародної угоди або організації, такої як ООН. Справді, розгортання іноземних сил на українській території може посилити безпеку України. Проте у нинішніх умовах присутність військ ООН або інших нейтральних сил була б хибним форматом збройної допомоги для Києва, навіть після укладення стійкого перемир’я.
До 2021 року розгортання багатонаціональних військ з третіх країн на територіях так званих "Народних республік" Донецька і Луганська могло мати сенс для виконання суперечливих Мінських угод вересня 2014 року і лютого 2015 року. Однак сьогодні, після того як конфлікт розширився та загострився, міжнародні миротворчі сили не мають сенсу. З лютого 2022 року характер російсько-української війни кардинально змінився, як і умови для присутності іноземних військ на українській землі.
По-перше, з огляду на незаконну анексію Москвою української території, розгортання миротворчих сил ООН або інших миротворчих сил для забезпечення лінії зіткнення, яка не відповідає російсько-українському кордону, було б проблематичним з етичної, політичної та міжнародно-правової точки зору. Хоча росія, як постійний член Ради Безпеки ООН, зобов'язана виконувати Статут ООН, Москва, безсумнівно, скористається своїм правом вето в Раді Безпеки ООН або за будь-яким іншим переговорним столом, щоб захистити власні національні інтереси, а не інтереси міжнародної спільноти.
У будь-якій миротворчій угоді, за словами Андреаса Умланда, Кремль погодиться лише на такий формат розгортання, який захищає або розширює його територіальні здобутки. В результаті ООН або будь-яка інша третя сторона, залучена до миротворчої місії, допоможе закріпити плоди агресії росії. Заморожуючи лінію фронту, миротворчі сили братимуть участь у порушенні росією основних принципів Статуту ООН, таких як повага до територіальної цілісності та національного суверенітету.
По-друге, у разі нової ескалації та відновлення наступальних дій росії проти України, навряд чи хтось очікуватиме, що нейтральні війська зможуть або захочуть воювати проти однієї з найбільших у світі військових держав, що володіє звичайною та ядерною зброєю, переконаний Андреас Умланд.
Але готовність і здатність стримувати рухи російських військ мали б бути найважливішим завданням гіпотетичних миротворчих сил в Україні. Ані Київ, ані Москва не повірили б, що нейтральні сили ООН чи інші миротворчі сили мали б більше ніж символічне значення для стримування нової ескалації російсько-українського конфлікту. Тому незрозуміло, якою була б мета миротворчої місії.
По-третє, вважає автор, активна участь Китаю в такій місії видається цілком імовірною, оскільки це підвищило б статус будь-яких сил ООН або інших багатонаціональних сил в Україні. На жаль, з початку війни в Україні в лютому 2014 року Пекін надавав Москві дипломатичну, політичну, економічну та технічну підтримку. У результаті у Києві та західних столицях мало хто вірить, що китайські війська будуть діяти конструктивно, поважати територіальну цілісність і суверенітет України, неухильно дотримуватися міжнародного права та підтримувати найбільш справедливий мир. Натомість, "блакитні каски" з Китаю можуть діяти як збройні сили неформального російсько-китайського антизахідного альянсу на території прозахідної української держави.
На тлі таких ускладнень, періодичні дискусії про миротворчі сили ООН або інші міжнародні миротворчі сили (що виходять за межі місії спостерігачів) уздовж майбутньої лінії зіткнення як інструмент або навіть панацея для вирішення російсько-українського конфлікту є відволіканням уваги. Інтенсивна дискусія про цю наразі неактуальну ідею може, навпаки, продовжити переговорні театральні вистави росії. За сучасних умов ця дискусія не сприяє пошуку реалістичного шляху до сталого вирішення конфлікту та досягнення тривалого миру.
Андрес Умланд підкреслює, що основним джерелом безпеки України є і залишатиметься її власні збройні сили – незалежно від того, чи війна триватиме, чи скоро закінчиться. Найбільш очевидним способом підвищення безпеки України, як до, так і після припинення вогню, буде інтенсифікація та розширення військово-промислового співробітництва та іншої співпраці, пов'язаної зі зміцненням стійкості, між Україною та країнами- членами Коаліції охочих (CoW).
Підтримка або навіть розширення поточної допомоги Україні у вигляді постачання зброї, спільних підприємств, обміну розвідданими та бойової підготовки в умовах перемир’я може здатися деяким дипломатам і політикам нелогічною, непотрібною або навіть провокаційною. Однак жорстокість російської українофобії, продемонстрована безжалісним поводженням Москви в Україні з 2022 року, є і, ймовірно, залишиться високою. Агресію Москви можна стримати лише за допомогою озброєної до зубів України, і це стосується як воєнного, так і мирного часу.
Надання безпекових гарантій Україні країнами коаліції охочих значною мірою передбачатиме продовження або розширення поточної військової допомоги Києву у вигляді постачання зброї, інвестицій в український військово-промисловий комплекс, обміну розвідданими, бойової підготовки, технічного співробітництва та фінансової підтримки. Країни, що вже допомагають Україні й готові надати безпекові гарантії, повинні перетворити свою воєнну допомогу на мирну військову підтримку України, і можуть обґрунтувати таке перепрофілювання як засіб стримування росії від повторної ескалації конфлікту.
Андреас Умланд вважає, що ні багатонаціональні миротворчі сили, ні європейські "сили запевнення", ні інші, на перший погляд, інноваційні підходи наразі не видаються реалістичними інструментами для реалізації майбутніх гарантій безпеки для України. Натомість оптимальна підтримка України до і після припинення вогню буде значною мірою схожою.
