Британське правосуддя дало гідну відсіч всім тим тисячам наклепників, котрі тривалий час стверджували, що Іґорь Валєрьїч вкрав свого часу у вкладників ПриватБанку 5,5 мільярдів баксів. Неупереджений і обʼєктивний суд постановив, що лише 1,7 мільярда з цих коштів були банально спи@@жені, а решта 3,8 - чесно просрані власниками й менеджерами банку.
Воно, звичайно, не зайве було б покопатися, яку частину цих коштів втратили кредитовані банком бізнеси, повʼязані тим чи іншим чином із самими власниками Привату.
Але ми будемо великодушні й виходитимемо з презумпції невинуватості Бєні, тобто, із того, що кошти просрані чесно. І це нам дає шанс оцінити великий діловий геній нашого героя. Бо виявляється, що просирав він набагато більше, ніж навіть клав у кишеню.
А головний бізнесовий принцип, який він чітко засвоїв - красти треба багато. Тоді ти можеш купувати правоохоронців, чиновників, суддів, депутатів і міністрів, а також утримувати медіа імперію, котра дозволить маніпулювати громадською думкою в достатній мірі, аби відлучати від влади тих, хто тобі не подобається, й приводити на це місце своїх дресированих мавпочок (інша справа, що така мавпа, набравши сили, може запхати в клітку самого свого власника).
Думаю, восьму заповідь у версії Коломойського можна викласти так:
- Не вкради мало!
П.С. З максимальною вірогідністю беруся припустити, що епізод із 40 мільйонами, виведеними Коломойським на Квартал Зеленського, є часткою тих 1,8 ярда, котрі суд визначив як вкрадені з Привату
