В умовах російської агресії енергетична інфраструктура України стала ціллю масштабних ударів, і провали у її захисті набули критичного значення. За перший рік повномасштабної війни ворог здійснив сотні ударів по енергооб’єктах — найбільше постраждали Донецька, Дніпропетровська та Київська області. Це призвело до скорочення більш ніж удвічі загальної генеруючої потужності країни — з 37,6 ГВт до 18,3 ГВт станом на квітень 2023 року — та втрати 68% потужностей теплоелектростанцій і теплоцентралей. Критично важливі підстанції теж зазнали значних втрат — було пошкоджено чи зруйновано майже половину високовольтних трансформаторів.
Такі безпрецедентні руйнування ставлять під загрозу економіку, національну безпеку та життя цивільного населення. Експерти попереджають, що зима 2025 року може стати найважчою, схожою або навіть гіршою за зиму 2022–2023, адже інтенсивність атак наразі не зменшується. Масовані обстріли енергоінфраструктури — це свідома терористична тактика Кремля проти мирних громадян, націлена занурити країну в холод і темряву. За таких умов неналежний захист енергооб’єктів фактично означає сприяння планам ворога і прирівнюється до злочинної бездіяльності.
Обіцянки влади щодо захисту енергетики і виділені кошти
Наприкінці 2022 року керівництво держави оголосило про масштабний проєкт фортифікації енергосистеми. Рішенням Ставки Верховного Головнокомандувача та РНБО було ініційовано “експериментальний проєкт” з будівництва інженерних захисних споруд для паливно-енергетичної інфраструктури.
27 грудня 2022 року Кабмін ухвалив постанову №1482, яка передбачала будівництво трирівневого захисту на 22 ключових підстанціях НЕК «Укренерго». Головним виконавцем став новостворений державний орган – Агентство відновлення та розвитку інфраструктури, очолюване Мустафою-Масі Найємом. Уже у квітні 2023 року було розпочато перші роботи за моделлю design&build, причому проєктні рішення погоджувалися з Генштабом, «Укренерго» та міжнародними партнерами.
На початку 2023 року уряд залучив 2,3 млрд доларів від міжнародних партнерів саме на відновлення та захист енергетичних об’єктів. З цих коштів 9,7 млрд грн було спрямовано на будівництво захисних споруд від дронів та ракет.
Офіційний план передбачав:
- до кінця 2023 року – 103 об’єкти критичної інфраструктури (73 енергетичні, 30 газові) мали отримати перший рівень захисту;
- до березня 2024 року – другий рівень захисту: залізобетонні укриття для автотрансформаторів;
- до кінця 2024 року – третій рівень: потужні укриття, здатні витримати прямі ракетні удари.
Мустафа Найєм запевняв, що програма реалізується в повному обсязі. До кінця 2023-го, за його словами, всі 103 об’єкти мали перший рівень захисту, а будівництво другого і третього рівнів йшло за планом.
Провал захисту: знищені станції і невиконані обіцянки
Реальність виявилась гіркою. Навесні 2024 року Росія зуміла знищити дві ключові теплоелектростанції, що живили цілі регіони.
22 березня 2024 року — зруйнована Зміївська ТЕС на Харківщині,
11 квітня 2024 року — Трипільська ТЕС на Київщині.
Трипільська станція була найбільшим енергогенерувальним об’єктом столичного регіону. Її втрата стала катастрофічною: державна компанія «Центренерго» оголосила про втрату 100% своїх потужностей.
Як виявилось, ці об’єкти не мали належного захисту. «Центренерго» заявило, що не отримувало фінансування на будівництво фізичного захисту своїх станцій. Отже, попри мільярди виділених коштів, об’єкти залишилися беззахисними. Це вказує на неналежне виконання обов’язків віцепрем’єра Кубракова і голови Агентства відновлення Найєма, які не реалізували власні обіцянки.
17 квітня 2024 року з’явилася петиція до Верховної Ради з вимогою відставки Кубракова і Найєма. Автор наголошував, що лише детальний аудит використання 9,7 млрд грн покаже, чи не було корупційних зловживань, подібних до «Великого будівництва».
Саботаж і корупція: внутрішні винуватці провалу
Одним із фігурантів скандалу став Мустафа (Масі) Найєм. У червні 2024 року він подав у відставку, пояснивши це «системними перешкодами» з боку уряду.
Він заявив, що документи на оплату фортифікацій та захисту енергетики місяцями блокувалися урядом, поверталися багаторазово з безглуздими зауваженнями, а 150 млн євро допомоги Європейського інвестбанку просто не виплачувалися.
Найєм звинуватив Кабмін у саботажі проектів відновлення і захисту, зазначивши, що це підриває обороноздатність країни.
Його позицію підтримали підрядники. Вони заявили, що роботи з третього рівня захисту зупинені через борги, а головним винуватцем назвали прем’єра Шмигаля, який особисто заблокував фінансування.
Підрядник “Автострада” заявив, що фінансування становило лише 10% від потреби, а борг держави перед виконавцями перевищив 20 млрд грн. Таким чином, зірвано рішення Ставки Верховного Головнокомандувача.
Політичні обміни звинуваченнями
Після осінніх ударів по Києву 2025 року президент Зеленський різко розкритикував міську владу за відсутність належного захисту ТЕЦ-5 і ТЕЦ-6. Він заявив, що не може використовувати дорогі ракети Patriot проти дронів, натякаючи, що місцева влада мала облаштувати укриття самостійно.
Київська адміністрація відповіла, що «захист є», однак факти свідчать про протилежне — на ТЕЦ дрони знищили трансформатори через відсутність укриття, хоча воно мало бути побудоване.
Нардеп Олексій Кучеренко навів конкретний приклад: на підстанції Київщини вдруге за місяць знищено трансформатор вартістю $7 млн — довкола лише габіони з піском, які не рятують від дронів.
Будівництво бетонного укриття почали ще у 2023 році, але за два роки не завершили і половини. Кучеренко заявив про розкрадання коштів, завищення кошторисів, зміну підрядників і “освоєні” аванси.
Такі факти демонструють вкорінену корупцію навіть у проєктах, що реалізовувалися. Ймовірно, у профільних відомствах також діяв саботаж і зловживання, які безпосередньо послабили здатність країни до оборони.
Паралелі з укріпленнями для військових
Аналогічні скандали спалахнули довкола будівництва фортифікаційних споруд.
Найгучніший випадок — Сумщина. У травні 2025 року ворог прорвався через кордон саме на ділянці, де мали бути нові оборонні рубежі.
Укріплення будувала Львівська обласна адміністрація, яка отримала близько 3 млрд грн на ці роботи. Але підрядники виявилися фіктивними, а реальні земляні роботи виконували працівники лісгоспів, направлені примусово.
Фактично — роботи імітували, аванси розподіляли, а рубежі виявилися непридатними для оборони. Внаслідок цього ворог прорвався, і цивільні втекли.
Жодного покарання досі немає, хоча злочини очевидні: привласнення коштів, службова недбалість, халатність.
Висновки: безкарність влади і загрози для України
Україна стоїть перед серйозною загрозою повторення енергетичної катастрофи.
Кошти на захист — розкрадені або заблоковані, відповідальні особи — непокарані.
Жоден високопосадовець не відповів за знищення Трипільської ТЕС чи провал укріплення енергетики. Мустафа Найєм пішов у відставку, але ні прем’єр Шмигаль, ні міністр Кубраков не понесли наслідків.
Однак у цій історії є ще один рівень відповідальності — політичний і стратегічний, який лежить особисто на Володимирі Зеленському.
Президент, який централізував усю владу в країні — від РНБО і Кабміну до оборонних бюджетів, — несе повну відповідальність за провал енергетичної безпеки. Саме він публічно звітував, що «держава підготувалася до зими»; саме він формував і затверджував керівництво уряду, Агентства відновлення, Мінінфраструктури, енергетичних компаній; саме він робив ставку на піар-марафони й обвинувачення мерів замість системних перевірок виконання рішень РНБО.
Кидатися на Кличка з претензіями про відсутність укриттів на ТЕЦ — це зручно, бо дозволяє перекласти провину вниз по вертикалі. Але відповідальність за всю архітектуру управлінського провалу лежить угорі.
Якщо в державі створена ручна система, де всі рішення контролює один офіс, то й відповідальність — не розмита. Вона персональна.
Сьогодні очевидно: Зеленський, який щодня контролює кожен інформаційний сюжет і кожен мікрофон, не контролює найголовніше — обороноздатність інфраструктури держави.
Саме під його керівництвом країна увійшла в осінь 2025 року з незахищеними ТЕЦ, відкритими підстанціями й не завершеними фортифікаціями. І це не випадковість — це закономірність системи, що ставить піар вище безпеки, а лояльність вище професіоналізму.
Безкарність і централізований цинізм уже перетворилися на форму зради.
Корупція у воєнний час — не просто моральна ганьба, а реальний союзник ворога. Саботаж підготовки до атак і недбалість у захисті енергетики фактично допомагають Москві досягати того, чого вона не може зробити зброєю.
Поки Зеленський зберігає навколо себе коло особистої безвідповідальності, країна продовжує втрачати ресурс, довіру і перспективу.
Українці воюють за існування держави. Влада ж часто воює лише за продовження власної безкарності.
І поки цю систему не буде зламано, Україна залишатиметься вразливою навіть без єдиного пострілу ворога.
