Наприкінці 2025 року Міністерство оборони Великої Британії оголосило про запуск програми Atlantic Bastion – одного з ключових елементів нового Стратегічного оборонного огляду (Strategic Defence Review). Формально це модернізація Королівських військово-морських сил, але по суті – відповідь на новий тип загроз: підводну гібридну війну, яку дедалі активніше веде росія.
Сучасне протистояння в Атлантиці вже не зводиться до кораблів і підводних човнів. Його справжній вимір – дно океану, де проходять інтернет-кабелі, газо- й нафтопроводи, військові канали зв’язку та енергетична інфраструктура. Саме від них залежать економіки держав, стабільність фінансових систем і повсякденне життя мільйонів людей.
росія дедалі частіше використовує цей простір для прихованих операцій: розвідки, саботажу, демонстрації сили та тестування меж допустимого – без оголошення війни й без єдиного пострілу. У відповідь на цю «тиху» загрозу Лондон запускає Atlantic Bastion – спробу створити підводний щит Заходу, де ключову роль відіграють автономні системи, штучний інтелект і постійний контроль невидимого фронту XXI століття.
Atlantic Bastion – це один із ключових проєктів Королівського флоту Великої Британії, його головна мета – зміцнити безпеку Північної Атлантики, насамперед у підводному вимірі.
Програма зосереджена на трьох стратегічних завданнях:
- Захист критичної підводної інфраструктури (інтернет-кабелі, енергетичні трубопроводи, військові комунікації).
- Протидія зростаючим підводним можливостям Росії, зокрема її спеціалізованим субмаринам і безпілотним апаратам.
- Глибока трансформація протичовнової оборони через поєднання класичних кораблів і новітніх автономних систем.
Північна Атлантика – це не просто океанський простір, а ключова артерія глобального світу. Саме тут проходить понад 95% міжконтинентального інтернет- трафіку, розташовані критично важливі енергетичні маршрути та основні шляхи військово-морських сил НАТО. Водночас цей регіон традиційно є зоною активності російського Північного флоту.
Після завершення Холодної війни Атлантика тривалий час вважалася відносно стабільною, а фокус безпеки НАТО поступово зміщувався до інших регіонів. Проте з 2014 року, а особливо після повномасштабної війни росії проти України, ситуація кардинально змінилася. Москва різко активізувала підводну діяльність, інвестувала в спеціалізовані субмарини для глибоководних операцій і системно, по теперішній час, досліджує маршрути підводної інфраструктури Заходу.
У таких умовах навіть непомітні порушення на дні океану – без пострілів і відкритого конфлікту, здатні мати масштабні наслідки для безпеки Європи та Північної Америки. Саме тому Північна Атлантика знову перетворюється на один із ключових фронтів сучасного геополітичного протистояння.
Однією з ключових причин запуску Atlantic Bastion стало різке зростання російської активності під водою. Йдеться не лише про стратегічні атомні субмарини, а про значно ширший інструментарій: спеціалізовані платформи для глибоководних операцій, підводні дрони та «дослідницькі» судна, які фактично картографують і вивчають критичну інфраструктуру Заходу. Саме ця інфраструктура робить Атлантику особливо вразливою: газопроводи між Норвегією, Великою Британією та ЄС, електричні міждержавні з’єднання, а в перспективі – й водневі маршрути. Їхнє пошкодження не потребує масштабної атаки, але здатне спричинити серйозні економічні та політичні наслідки.
Підводний саботаж привабливий тим, що його важко швидко зафіксувати й ще складніше однозначно довести. Він не завжди перетинає формальний «поріг війни», але може паралізувати державу без жодного пострілу. Саме тому на Заході дедалі частіше говорять про «Саботаж нижче порогу війни» – дії в «сірій зоні», де відповідальність розмита, а реакція ускладнена.
Хоча в офіційних формулюваннях Лондон уникає прямих звинувачень, адресат очевидний. росія має унікальні глибоководні можливості, розглядає інфраструктуру як легітимний елемент гібридного протистояння й системно тестує межі дозволеного. Atlantic Bastion у цьому сенсі – чіткий сигнал: підводна активність більше не є невидимою, і простір безкарності звужується.
В основі Atlantic Bastion лежить концепція «hybrid navy» – гібридного флоту, що поєднує класичні військово-морські платформи з автономними системами та штучним інтелектом. Це відхід від моделі, де контроль на морі залежить виключно від великих кораблів і підводних човнів. Пілотовані фрегати, субмарини та морська авіація інтегруються з безпілотними надводними й підводними апаратами, а також сенсорними мережами на дні океану. Такі системи здатні тривалий час патрулювати без екіпажу, працювати в небезпечних зонах і виявляти підводні об’єкти значно ефективніше та дешевше, ніж традиційні засоби.
Ключову роль у цій архітектурі відіграє штучний інтелект, який у режимі реального часу обробляє дані з десятків джерел. У результаті загрозу більше не потрібно «бачити» – достатньо, щоб її зафіксувала система й передала рішення на потрібний рівень. У межах Atlantic Bastion штучний інтелект виконує роль ядра всієї архітектури. Потоки даних з гідролокаторів, безпілотних апаратів і сенсорних мереж настільки масштабні, що їх неможливо опрацювати вручну в реальному часі. Саме тому аналіз і синтез інформації передано штучному інтелекту. Система обробляє акустичні «підписи» підводних об’єктів, відрізняє цивільну активність від потенційно ворожої, виявляє нетипові маневри та моделює ймовірні сценарії розвитку загроз. У результаті командування отримує не сирі дані, а прогнозовану картину підводної обстановки, що дозволяє не лише реагувати на інциденти, а й запобігати їм.
Попри те що Atlantic Bastion є британською ініціативою, її стратегічне значення виходить далеко за межі національної оборони. Програма зміцнює морський компонент НАТО в Північній Атлантиці, органічно доповнюючи зусилля США, Норвегії та Канади з моніторингу й захисту критично важливих морських комунікацій. Велика Британія фактично закріплює за собою роль атлантичного сторожа, пропонуючи союзникам нову операційну модель взаємодії в підводному просторі – з опорою на автономні системи, обмін даними та спільне ситуаційне бачення. Це створює основу для проведення координаційних підводних операцій Альянсу та підвищує здатність НАТО реагувати на гібридні загрози нижче порогу війни.
У довшій перспективі Atlantic Bastion може стати прототипом спільної атлантичної системи захисту підводної інфраструктури, яку зможуть адаптувати інші держави-члени. Такий підхід не лише посилює стримування, а й зменшує стратегічні вразливості Європи в умовах зростаючого підводного суперництва.
Atlantic Bastion – це відповідь на реальність, у якій сучасні конфлікти дедалі частіше відбуваються без вибухів і офіційних заяв, у тіні та на великій глибині. Йдеться не просто про нову військову програму, а про зміну уявлення про саму природу війни – від відкритого зіткнення до прихованого контролю критичних систем. Класична протичовнова модель часів Холодної війни більше не працює. Вона була дорогою, повільною та орієнтованою на великі платформи, тоді як сучасний противник робить ставку на менші спеціалізовані субмарини, глибоководні апарати й операції поблизу підводної інфраструктури. У відповідь Atlantic Bastion змінює саму логіку протидії: замість пошуку окремої цілі – постійний огляд і видимість того, що відбувається під водою, замість реакції – превентивне стримування.
Це ставка на технології, автономію та випередження, а не лише на силу. У світі, де підводний кабель може мати стратегічне значення більше, ніж танкова дивізія, контроль над океанським дном перетворюється на питання економічної стабільності, політичної стійкості й національного виживання. Atlantic Bastion — це бастіон, якого не видно з поверхні, але саме він формує нову лінію безпеки Заходу. Велика Британія чітко дає зрозуміти: Атлантика більше не є «тихим» простором, і вакууму безпеки тут не буде.
Секція Дельта групи «Інформаційний Спротив»
