Коли ми говоримо про одеську культуру, важливо пам’ятати, що її сучасні риси значною мірою сформувалися завдяки переселенцям, насамперед євреям із міста Броди. Недарма головна синагога Одеси тих часів – Бродська синагога, будівля якої і сьогодні розташована в центрі міста на іглу Італійської та Святослава Караванського. Безумовно вони були етнічними євреями, але культурно й політично - австро-угорськими українцями, тобто галичанами.
Приїхавши в Одесу в XIX столітті, вони стали найбільшою етнічною громадою міста: фактично кожен третій мешканець був євреєм. І саме вони привнесли в абсолютно архаїчну російську імперію модернізаційні ідеї, характерні для Галичини, яка на той момент уже жила в іншому темпі історії, із досвідом європейської модернізації, індустріалізації та національних рухів.
Цей процес породив цілу низку схожих культурних патернів між галичанами й одеситами, які проявилися передусім у підприємництві, суспільній організації та ставленні до влади й світу.
Для галичан підприємництво в умовах Австро-Угорщини мало подвійну функцію: воно забезпечувало матеріальне виживання і водночас дозволяло інтегруватися у модерну правову систему, де цінувалася приватна ініціатива.
В Одесі переселенці з Бродів перенесли цей досвід у новий контекст. Вони швидко побачили та знайшли незайняті ніші, використали порт як простір міжнародної торгівлі й логістики а швидко ростуче місто як центр виробництва та торгівлі. Так бізнес став не лише економічним інструментом, а й способом культурного утвердження. Саме тому і галичани, і одесити поділяють спільний код: підприємництво як стратегія виживання та соціального підйому.
Галичина жила у багатонаціональному середовищі: поляки, євреї, українці, німці змушені були співіснувати. Це виробило звичку до багатомовності, переговорів і взаємної гнучкості.
Одеса виявилася подібною за своєю структурою: болгари, греки, українці, євреї, німці… створювали культурний мікс. Галичани-євреї виступили каталізатором: вони вписалися в цей багатоголосий простір і водночас поширили австро-угорську модель співжиття на інші громади.
У Галичині національні рухи формувалися під впливом європейських ідей XIX століття - модерного націоналізму, самосвідомості, культурного відродження.
Коли євреї-галичани переселилися в Одесу, вони перенесли ці ідеї у середовище, де вони були ще новими. Це позначилося не лише на єврейській громаді, а й на болграх, греках, українцях - націях, що почали формувати власні модерні націоналізми. З часом «одесити» всіх цих етносів брали участь в становленні сучасного Ізраілю, Болгарії, Греції і головне – України.
Тож і «галичани - одесити» були носіями національної модернізації, яка змінювала політичний ландшафт.
Австро-Угорська Галичина вже знала кооперативи, кредитні спілки, товариства взаємодопомоги. Це було суспільство горизонтальних зв’язків, які не хотіли залежати від держави.
В Одесі подібні мережі створювали торгові доми, кредитні кола, освітні ініціативи. Усе будувалося не зверху, а через мережі особистих контактів і «своїх людей».
Всі впізнають галицький гумор, галичани виробили особливий гумор - іронію, що дозволяла виживати між великими імперськими силами. Це був спосіб зберегти гідність і дистанцію.
В Одесі гумор і іронія стали культурною візитівкою. Тут сміх - інструмент адаптації, зброя слабших проти бюрократії, спосіб пом’якшити конфлікти, а в основі ті самі іронія та самоіронія.
Отже, й тут культурний код збігається: іронічне ставлення до влади й світу як стратегія виживання.
У Галичині знання мов, європейської культури та модерних наук відкривали двері до соціального просування.
В Одесі переселенці з Бродів закріпили ту ж традицію: навчання, професії лікарів, юристів, журналістів, підприємців. Це стало ключовим капіталом громади.
Одеська культура - це не лише міський феномен Чорного моря, а й своєрідне відображення модернової Галичини. Євреї з Бродів стали «містком» між модернізованою Австро-Угорщиною та архаїчною російською імперією. Вони принесли в Одесу патерни, що вже сформувалися на заході: підприємництво як соціальний щит, мультикультурність як норма, націоналізм як модернізаційний імпульс, кооперація як стратегія, гумор як захист і освіта як капітал.
І саме ці риси роблять галичан і одеситів культурно ближчими, ніж може здаватися на перший погляд.
