У мене не часто є чим поділитися позитивним, бо у війні мало чогось доброго, але сьогодні особливий день.
1 червня 2025 року увійде в аннали не просто як день чергової військової перемоги. Ця дата стала символом тріумфу українського інтелекту, технологічної винахідливості та незламного духу. В одну ніч, скоординованим та блискавичним ударом, українські безпілотні системи завдали нищівного, паралізуючого удару по чотирьох ключових базах стратегічної авіації Російської Федерації. Понад 41 борт – еліта російського повітряного флоту, носії ядерної зброї та інструменти терору проти України – Ту-95МС, Ту-22М3, Ту-160 «Білий Лебідь» та безцінні літаки дальнього радіолокаційного виявлення та управління А-50/А-50У – були перетворені на палаючий металобрухт. Це не просто мільярдні фінансові втрати для агресора; це стратегічний нокдаун, завданий без єдиного задіяного пілотованого літака, без ракетних ударів, лише силою української волі, інженерного генія та асиметричних технологій. Це – маніфест нової ери ведення війни.
Як це було
Операція, що отримала кодову назву «Павутина», ідеально відображає свою суть. Українські спецслужби, ймовірно, Головне управління розвідки та Служба безпеки України, розгорнули в глибокому тилу ворога невидиму, але смертоносну мережу. В її тенета одночасно потрапили стратегічні «птахи» російської воєнної машини на аеродромах «Белая» (Іркутська область, понад 4000 км від кордону України), «Оленья» (Кольський півострів, Мурманська область), «Дягілєво» (Рязанська область) та «Іваново-Сєвєрний» (Івановська область), де базуються А-50.
Десятки, якщо не сотні, українських FPV-дронів та БПЛА літакового типу з вибуховою частиною, ймовірно, стартували з прихованих позицій, можливо, з замаскованих вантажівок чи контейнерів, розташованих у безпосередній близькості до аеродромів. Використовуючи ефект раптовості та, ймовірно, дані агентурної розвідки щодо розташування літаків та стану ППО, дрони завдавали точкових, хірургічно точних ударів по бортах, що стояли щільними рядами на відкритих стоянках, паливозаправниках та складах з авіаційним озброєнням.
Знищено не просто літаки. Знищено символи імперської могутності, інструменти ядерного шантажу, машини, які роками безкарно тероризували українські міста, вбиваючи тисячі цивільних. Вартість одного модернізованого А-50У сягає $350-500 мільйонів. Втрата кожного Ту-160 – це близько $250-300 мільйонів, Ту-95МС – $30-40 мільйонів, Ту-22М3 – $20-30 мільйонів. Загальні прямі збитки лише по авіаційній техніці можуть сягати, за найскромнішими підрахунками, від 2,5 до 4 мільярдів доларів. А якщо додати вартість відновлення інфраструктури аеродромів, знищеного обладнання, ракет та боєприпасів, а головне – втрату підготовлених екіпажів (навіть якщо вони не були на бортах, їх підготовка коштує десятки мільйонів) та довгострокові наслідки для боєздатності, сукупні збитки для Росії перевищують 15 мільярдів доларів і мають невідновлювальний характер у короткостроковій та середньостроковій перспективі.
І все це – результат роботи дронів вартістю від $500 до кількох десятків тисяч доларів, зібраних з комерційних комплектуючих та деталей, надрукованих на 3D-принтерах. Україна продемонструвала світові, що епоха домінування дорогих, громіздких систем озброєнь добігає кінця. Легенду можна спалити фразою: «Дрон з кузова – на старт!»
Такого ще не бачила військова історія
Як влучно зауважив військовий аналітик Юрій Бутусов, ця операція не має аналогів у світовій історії воєн. Жодна країна, жодна армія ніколи не спромагалася одночасно нейтралізувати таку кількість важкої бойової авіації – понад 40 одиниць! – на чотирьох стратегічно важливих аеродромах, розташованих на тисячі кілометрів углиб території противника. Це сценарій, гідний не класичних трактатів Клаузевіца чи Сунь-цзи, а науково-фантастичних романів про війни майбутнього. Але ця фантастика – наша, українська реальність.
Більше того, ця атака – не просто болючий, принизливий удар для Росії. Вона фундаментально змінює логіку глобального стратегічного балансу. Москва втратила не лише значну частину свого потенціалу для нанесення конвенційних ударів, а й елементи своєї ядерної тріади. Гарантії безпечного базування та запуску «недоторканних» Ту-95МС з Іркутської області, чи самовпевненої захищеності Ту-160 на Кольському півострові – більше не існує. А критична втрата кількох А-50/А-50У, які є очима та нервовим центром для координації дій авіації та наведення ракет, тимчасово осліплює російську армію на ключових напрямках.
Геніальність - в асиметрії відповідей
Українці не задіяли жодного пілотованого літака, жодної крилатої чи балістичної ракети, жодного важкого бомбардувальника. Замість цього – винахідливість, помножена на сміливість. Можливо, це були замасковані дерев’яні чи композитні бокси, що імітують звичайні вантажні контейнери, встановлені на вантажівках. Усередині – пускові установки для дронів. Автомобіль спокійно долає тисячі кілометрів російськими дорогами, паркується у визначеній точці поблизу аеродрому. За командою оператора, що може перебувати за сотні кілометрів, дах «будки» відкидається – і рій дронів спрямовується на обрані цілі.
Це – ідеальна асиметрія. Вартість створення однієї такої мобільної операційної точки – можливо, кілька десятків тисяч доларів. Вартість результату – мільярди згорілого російського металу, паралізовані авіабази та шок у Кремлі.
І що найважливіше, що підкреслює найвищий професіоналізм та гуманізм українських сил – під час цієї безпрецедентної операції, ймовірно, не загинув жоден український військовослужбовець, жоден оператор чи розвідник, залучений до її виконання на території РФ. Усі групи, якщо вони там були, мали безпечно залишити ворожу територію. Операція вивірена, філігранна, акуратна – як робота майстра-хірурга. Це не сліпа, кривава атака. Це інтелектуальний, технологічний розгром.
Паніка в Москві: «чорний день» дальної авіації
Навіть зазомбовані російські Z-пропагандисти та військові блогери не змогли приховати масштабу катастрофи. Канали на кшталт «Рыбарь», «Два майора» та «Grey Zone» вибухнули істерикою, пишучи про повну втрату обличчя, тотальний провал системи ППО, безпрецедентну інфільтрацію українських ДРГ (чи агентів) у глибокий тил. Уся імперська гордість Росії, її «довга рука» – стратегічні бомбардувальники, що десятиліттями наводили жах на світ – згоріли, як сірники, під об'єктивами українських дронів.
Найстрашніше для них – не стільки фінансові чи матеріальні втрати, скільки руйнація міфу про власну невразливість. Відчуття тотального безсилля: ні величезна географія, ні ядерний арсенал, ні пропагандистська риторика про «недоторканність священних рубежів» не здатні захистити від розумного, мотивованого та технологічно оснащеного противника.
Радіти зарано, хоча приємно)
Вперше за довгий час українці отримали новину, яка викликає не гіркоту чи тривогу, а непідробну гордість та віру у власні сили. Ми не виправдовуємось. Ми не переживаємо поразки. Ми завдаємо нищівного удару у відповідь. Це чиста, блискуча перемога, створена власним інтелектом та руками.
Мінус десятки ракетоносців – це мінус майбутні хвилі терористичних ударів по українській енергосистемі, містах, цивільній інфраструктурі. Цей удар потенційно врятував десятки тисяч життів та зберіг сотні об'єктів критичної інфраструктури від руйнування. Це прямий внесок у нашу стійкість.
Україна показала, що здатна проводити надскладні операції на стратегічній глибині 3000-4000 км. І не просто «долітати», а завдавати високоточних, катастрофічних ударів по елітних військових об'єктах армії, що вважалася другою у світі. Це потужний сигнал нашим партнерам: якщо ми здатні на таке з обмеженими ресурсами, уявіть, на що ми будемо здатні за умови повноцінної технологічної та фінансової підтримки.
Але…
Влада не гідна своїх героїв
І тут, на тлі цього безпрецедентного тріумфу, виникає найболючіший дисонанс. Ці героїчні, епохальні перемоги ми здобуваємо не завдяки, а часто всупереч системній політиці власної держави. Блискуча робота ГУР, СБУ, окремих волонтерських інженерних груп – це радше виняток, що підтверджує правило загальної бездарності, корумпованості та деморалізації значної частини українського державного апарату.
У той самий час, коли українські дрони перетворювали на попіл мільярдні авіабази стратегічної авіації Росії, у Києві продовжується карнавал абсурду: хаотичне управління, саботаж життєво важливих реформ, провал мобілізаційної кампанії, імітація боротьби з корупцією, яка роз'їдає країну зсередини.
Це трагічний парадокс нашої епохи: український народ, українські воїни та інженери виграють війну на полі бою та в технологічній гонці, але держава в особі її нинішніх керманичів ризикує програти управління, а отже – і майбутнє. Ми можемо розробляти та реалізовувати геніальні спецоперації, але не можемо побудувати справедливу податкову систему чи ефективний оборонно-промисловий комплекс. Ми спалюємо Ту-95 за тисячі кілометрів, але не можемо викорінити корупцію в Офісі Президента чи Міністерстві оборони.
І це має змінитися. Негайно. Якщо ми прагнемо не поодиноких яскравих перемог, а остаточного тріумфу та сталого миру, нам потрібна нова якість державного управління. Нам потрібна влада – відповідальна, інтелектуальна, патріотична, що діє в інтересах нації, а не власних кишень. Бо дрони та спецоперації виграють битви. А влада – виграє або програє війну.
Слава тим, хто спланував та втілив у життя операцію «Павутина»! Ганьба тим, хто продовжує жити в коконі власного марнославства, некомпетентності та корупційних інтересів, ставлячи під загрозу саму можливість нашого існування.
