Дві з половиною години тривали переговори Володимира Зеленського з Дональдом Трампом у Білому домі – з них дві години за зачиненими дверима. Що відбувалося всередині? Судячи з усього, президенту України довелося вислухати чимало компліментів і граційно підігрувати усім примхам господаря Білого дому. Трамп щедро назвав Зеленського «сильним лідером» і запевнив, що вони «дуже добре ладнають». Український гість, звісно, не став заперечувати – адже мета в нього була серйозна. Після усіх усмішок і потисків руки хотілося привезти додому конкретні результати, бажано у вигляді зброї або гарантій підтримки.
Однак, коли двері нарешті відчинилися, чарівний мішок виявився порожнім. Зеленський вийшов з Овального кабінету з таким самим вантажем ракет, з яким зайшов, – тобто з нульовим. Натомість у багажі візиту опинилася ціла колекція люб’язностей від Трампа та кілька туманних обіцянок. Президент США люб’язно запропонував Україні «виграти війну без зайвих ракет», фактично порадивши Києву зупинитися там, де зараз проходить лінія фронту. Іншими словами, нашу армію чемно підштовхують погодитися на замороження конфлікту на наявних позиціях.
Ще напередодні зустрічі Вашингтон голосно обговорював можливість передати Україні далекобійні ракети Tomahawk. Ця тема виглядала як хитро задуманий спектакль: публічний торг про Tomahawk’и став інструментом тиску на Москву. Кремль мав занервувати: а раптом українці справді отримають ті американські «томагавки» і почнуть діставати цілі на окупованих територіях чи навіть далі?
Дональд Трамп майстерно розіграв цю карту. Він спочатку підігрів інтригу – мовляв, «все можливо, побачимо, як поведе себе Путін». Але щойно Зеленський, можливо, дозволив собі примарну надію, американський лідер різко змінив тон. Після переговорів Трамп прямо заявив, що Сполучені Штати прагнуть завершити війну без передачі Україні Tomahawk’ів. Ба більше, за його словами, бойові дії слід зупинити вздовж поточної лінії фронту – незалежно від того, де вона пролягла. Тобто замість омріяних ракет Україна отримала від США мирний план: сідайте, домовляйтеся, і ніяких “зайвих” ракет, які могли б розізлити Москву.
Такий поворот подій можна охарактеризувати як «томагавк-шантаж»: ракети ефектно помахали перед носом у Кремля, щоб змусити його йти на поступки, але реальних «пострілів» українська сторона так і не дочекалася. Для Києва це, безумовно, розчарування. Виходить, що гучні розмови про далекобійне озброєння були радше елементом гри на великій шахівниці, ніж реальним пакетом допомоги.
Мир під знаком поступок
Отже, конкретики – мінімум, символізму – максимум. Замість далекобійних ракет Україна отримала від США чергову порцію символічної підтримки та дружніх порад. Дональд Трамп, як вправний дилер, роздав свої карти: компліменти Зеленському, натяк Кремлю про Tomahawk і настійливу рекомендацію всім сісти за стіл переговорів.
Наступний хід – запланований самітіще з Путіним. За сценарієм Вашингтона, зустріч має відбутися за нейтральним (читай: зручним для Кремля) столом десь у гостинній Будапешті. Віктор Орбан вже постелив червону доріжку, по якій Путін може крокувати без остраху бути заарештованим. А Зеленський… Що ж, йому відведена роль ввічливого статиста на цьому святі життя – президенту України запропоновано приєднатися дистанційно. Формат “про Україну без України, але з ввімкненим Zoom” цілком вписується в нову реальність, де Києву диктують умови сильні світу цього.
Звичайно, у підсумкових заявах український лідер назвав зустріч із Трампом «продуктивною». Дипломатія зобов’язує тримати обличчя. Але за фасадом ввічливих формулювань ховається гіркуватий присмак: союзники хочуть миру швидко і бажано з мінімумом витрат. Якщо для цього потрібно заморозити фронт – отже, доведеться говорити про мир на умовах, ще вчора неприйнятних для України.
Візит Зеленського до Вашингтона оголює просту і жорстку логіку: жодних чудес не буде. Ленд-ліз залишився міфічним єдинорогом американської допомоги. Tomahawk-и так і не прилетіли – вони виконали свою психологічну місію і зникли за лаштунками. Натомість Україна отримала пораду готуватися до непростого миру.
Ця іронічна історія вчить нас не вірити в чарівні палички у великій політиці. Наївно було сподіватися, що один візит здатний переломити хід війни або видати бажане озброєння просто з рук Трампа. Світові лідери грають у свою гру, і часом українським інтересам відводять у ній другорядну роль.
Попри все, надія не зникає. Українці вже не раз доводили, що можуть здивувати світ, коли від них цього найменше чекають. Та після цієї зустрічі стає очевидно: сподіватися треба передусім на себе – і на друзів, готових допомагати справою, а не компліментами.
