Є притчі у Новому заповіті, які ми приймаємо як Боже Одкровення, але відмовляємося розуміти.
Бо вони усім своїм сюжетом і висновками суперечать нашій повсякденній практиці.
Одна з них - Притча про робітників у винограднику (Матвія. 20: 1- 16)
Якщо зовсім стисло, фабула її така.
Господар виноградника рано-вранці вийшов на ринок, аби найняти собі робітників для роботи на своїй плантації.
Домовився із кількома - заплатити за день кожному по денарію.
Потім ще тричі (близько третьої, шостої і дев'ятої годин) наймав інших охочих, "що стояли без роботи".
(Цікаво, що притча не згадує, чи обіцяв господар наступним робітникам заплатити по денарію, як першим. Наведено лише обіцянку господаря: "що буде по справедливості, дам вам".)
Нарешті, близько одинадцятої господар вийшов востаннє, так само "зустрів бездільних. І спитав: "Чого тут увесь день бездільно стоїте?"- "Бо ніхто не найняв нас",- відповіли йому.
Запросив і їх."
Пізно увечері, коли настав час розплачуватися, власник виноградника сказав своєму управителеві: "Поклич-но робітників та роздай їм плату, почавши від останніх і аж до перших".
Ті, що прийшли близько одинадцятої години, взяли по денарію.
Ті, що приступили до роботи перші, сподівалися, що їм достанеться більше. Але їм теж дали по денарію.
Тож, взявши гроші, вони стали ремствувати на господаря. "Оті, останні,- поскаржився один, - попрацювали всього лише годину, а їх у винагороді урівняли з нами. А ми ж зносили тягар і спекоту днини".
Господар на те здивовано спитав: "Хіба я кривджу тебе? Чи не за денарій ти погодився зі мною? Бери собі й іди. Хіба не дозволено мені робити зі своїм, що захочу?"
***
З першої ж секунди ми, виховані на соціалістичному принципі "кожному - по його праці", бачимо в оповіді прояв кричущої несправедливості.
Логіка здорового глузду підказує: господар виноградника тупо кинув робітників, виставивши їх повними лохами.
Вчини він таке з нами, ми би миттєво вийшли з картонками на протест. Ми би сказали: Поважайте нашу "першість", не принижуйте, ставлячи на одну дошку з "останніми".
Ми або маємо отримати два срібних денарії, або ті, хто прийшов після нас, мають задовільнитися кількома мідними асами.
***
В інтернеті знайшов чат, де гаряче обговорювали цей, біблійний конфлікт інтересів.
Один з критиків написав:
"Я стверджую, що ця притча і такого роду оповіді мають на меті нормалізувати ідею нерівності, покликані зробити людину більш покірною і згодною отримувати будь-яку платню взагалі, а не таку, яка була би еквівалентною обсягу виконаної роботи" .
***
Утім ті, хто за "ліберальну економіку" могли би сказати, що ніхто нікого не кидав. Ті хто були "першими", самі винні. Бо погано торгувалися, коли укладали індивідувльні контракти з господарем. Чи виявилися лінивими, і був ризик, що вони не справляться з наміченим на день "фронтом робіт". Тож роботодавець мав знов і знов виходити на ринок праці...
***
В оригіналі притчі є один цікавий епізод, який свого часу відмовився коментувати мислитель і релігійний полеміст Іоан Златоустий. Мовляв, ця деталь для розуміння прихованих сенсів оповіді "не є важливою".
Утім, згадаймо цей уривок тексту.
Господар питає тих, кого має намір найняти останніми: "Чого тут увесь день бездільно стоїте?"- "Бо ніхто не найняв нас",- відповіли йому.
***
Помітили, господар мовби дорікає тим хлопам, що вони цілий день били байдики? Наче він, повертаючись на ринок знову й знову, їх упритул не бачив? А якщо помічав, то чому не запросив на роботу ще зранку? Адже, зрештою, цим і закінчилося.
***
Може, увечері господар відчув свою провину і вирішив реабілітуватися?
Можливо, просто виявив милосердя? І денарій, який їм видав практично ні за що, є не платою, а милостинею?
***
А може це був експеримент? Іспит, який робітники мали витримати?
Згадаймо ще одну цікаву деталь.
Власник виноградника не тільки нівеліював переваги "первозванних", але й змусив їх стояти в черзі за спинами тих, хто цілий день підпирав паркан на ринку і з'явився на горизонті лише тоді, коли прийшов час "зняття вершків".
Для чого це було потрібно господареві?
Що і кому він прагнув довести?
***
"Останні будуть перші, а перші – останні!” - завершив Іісус притчу. Вранішні заслуги нічого не варті увечері.
Ось воно!
***
Справедливість від Іісуса - в тому, що всі попередні подвиги - твої і твого роду, "першість", "первозванність", "первородство" нічого не варті, коли настає час розрахунку.
***
Якщо ти заклав перший камінь в фундамент будівлі, то це не значить, що той, хто накрив її дахом і завершив розпочате тобою, має менше прав називатися будівничим.
Якщо ти "першопроходець" - то це не дає тобі права називати землю, на яку ступила твоя нога "своєю". Вона є своєю землею і для тих, хто прийшов пізніше і обробляє її на рівні з тобою. І якщо вони її захищають, то мають повне право називати батьківщиною...
Якщо ти "первозванний" - то маєш знати, що не всі покликані на пир, будуть зрештою обрані.
Якщо ти пишаєшся "первородством", то знай - це лише до першої миски із сочевичною юшкою, за яку ти це первородство продаш.
Якщо ти "первосвященник",то це не дає тобі права зраджувати Христа і істину заради збереження старих традицій...
***
Є гіпотеза, що Спаситель, прирівнявши "перших" до "останніх" намагався пояснити мету свого приходу.
Євреї окупованого Ізраїля чекали на месію, як те їм обіцяв Старий заповіт. "Це буде наш пророк і нічий більше! Він має спасти виключно богообраний народ Ізраїля, скинувши римське ярмо і повернувши євреям державну незалежність."
Ісус спочатку й проповідував виключно серед євреїв. Але потім поширив дискурс на інші народи. Він обіцяв спасіння і "добрим самарянам", і язичникам, і солдатам римської окупаційної армії.
Щоб отримати місце в раю, віднині не обов'язково було мати за прямих пращурів Авраама, Якова, Ісака й Мойсея.
Те, що саме староєврейські пророки передбачили прихід Іісуса, не давало їхнім нащадкам жодних переваг і привілеїв.
***
І якщо камбек з "останніх - в перші" (коли йшлося про себе) сприймався досить легко, то погодитися з тезою, що різниці між "богообраним народом" і останніми в довгому ряду народів світу немає, іноді - вище людського розуміння.
Чим отримати такий ляпас, краще вже й далі гордовито страждати від лихоліть!
***
А от Для Сина Божого всі народи - рівні. А хто з них перший, і хто останній вирішувати не їм.
Ця притча - про рівність усіх людей. Перед Богом перед світом, перед історією.
"Нема ані елінів, ані юдеїв",- казав потім дивну річ Павло.
***
Немає "титульних" і "понаєхавших". Немає праведних і "збочених",
первородців і інородців. Немає "майданівців" і "антимайданівців", люстрованих і приголублених новою владою, підсудних і суддів, цивілізованих і варварів.
Немає різниці між "першими" і "останніми". Хто був нічим, той стане всім, і - навпаки.
***
Іноді виживання нації в кінцевому підсумку залежить від тих, хто візьме в руки зброю останнім.
А часто, й від тих, хто останнє, що волів би робити, це брати в руки зброю. Але перед ними цей вибір стоїть.
Від пацифістів, критиків мобілізації, від тих, кому не довіряють, кого презирливо називають совками, ізгоїв із зіпсованою біографією, відщепенців, вигнанців.
Тих, кого спартанці скинули би із скелі як баласт, а афіняни напоїли би цикутою.
Єретиків, яких в часи Тарквемади спалили би на місці.
Тих, хто сидить по тюрмах за "довгі язики", і тих, хто відмовчується, , хто сумнівається і не вірить, хто думає відсидітися, хто ненавидить владу і не хоче мати нічого спільного з державою, хто живе невидимкою, "глибинним народом", якому все - пофіг.
Негерої, дріб'язкові санчі панси, придуркуваті форести гампи та інші невдахи.
Усі ті, кого "перші" відсунули своїми широкими плечима на маргінес.
***
Але бувають моменти, коли доля на подив загалу виштовхує їх у перші лави і нагороджує жеребом хливкого перевесла, яким треба скріпити, зв'язати собою докупи все, що було розкидано, розметено, рознесено вітром.
І їм доводиться це робити, бо так прописано на мапі долі.
***
Коли на майбутньому електоральному бенкеті тебе, засрібленого сивиною, увінчаного лаврами за минулі подвиги, овіяного славою давніх революцій, власника несчисленних трофеїв, почесного громадянина усіх міст - посадять десь скраєчку, на приставному ослінчику, біля дверей на задній двір, а заслужене тобою чільне місце на святковому пиршестві віддадуть випадковому перехожому, безродному й без'язикому, який тут таки, на порозі перевзувся в патріотичні шльопанці - не сумуй, не нарікай на невдячність, не витрачай залишок життя на марний ресентимент.
Бо це не є несправедливість.
Це так діє діалектика від Того, кого ми визнаємо як Господаря нашого виноградника.
‐--------------------
Картинка: Маттіас Стом.1600-1652. Ісав продає право первородства - за сочевичну юшку
