"ПЛАН Б ДЛЯ ДЕРЖАВИ У ВІЙНІ" - Владислав Смірнов

Цей текст є аналітичною пропозицією до публічного обговорення. Усі ідеї та висновки сформульовані в межах Конституції України. Мета — зберегти республіку, не руйнуючи державу, а перезавантажуючи її в умовах форс-мажору. Запропоновані кроки не є актом конфронтації, а логікою виходу з політичного глухого кута.

Воєнний стан як політична пастка

Повномасштабна війна, що триває понад три роки, справді є історичним випробуванням для української нації. Ми щодня стикаємося з реальними загрозами — військовими, енергетичними, економічними. Але менш очевидною і не менш небезпечною є інституційна деградація, яка відбувається всередині політичної системи.

Влада працює в режимі «після перемоги», без оновлення, без звітності, без корекції. Конституційний процес призупинено, вибори — відкладені, ротація — заблокована. Все зосереджено в руках кількох центрів прийняття рішень, які не оновлювались з 2019 року.

Форс-мажор став не винятком, а нормою. Його використовують не для мобілізації, а для утримання. Рішення ЦВК у липні 2025 року не створювати нові ТВК — показовий приклад. Формально — законно. По суті — демонстративна відмова навіть імітувати підготовку до виборів. Вибори стали загрозою для влади, а не механізмом оновлення.

Це вже не воєнний стан. Це — заморожена політична форма, яка зберігає себе за рахунок війни.

В чому проблема проведення виборів зараз і чому нам потрібен План Б

Формально провести вибори можна. Але демократичні вибори — ні. Майже 25% територій — окуповані. 10 мільйонів громадян — за кордоном або переміщені. Військові не мають голосу. Медіаполе — заблоковане. У таких умовах вибори будуть не актом легітимації, а актом фальші. А це означає — делегітимація всієї держави.

Але ще небезпечніше — зберігати владу без мандату. Усі гілки влади сьогодні діють у продовженому, а не поновленому режимі. Це не збереження легітимності — це уникнення перевірки.

Саме тому я вважаю, що нам потрібен «План Б» — правовий, конституційний і добровільний сценарій виходу. Не революція, не узурпація, не голосування заради галочки. А чесне визнання неможливості класичних виборів — і перехід до перезапуску влади без імітації.

План Б мав би передбачати наступні кроки:

1. Добровільна заява Президента про відставку — на підставі статті 108 Конституції. Це не жест слабкості, а відповідальний крок у критичний момент історії. Вихід, який дозволяє відновити довіру до держави.

2. Тимчасова передача повноважень до створеної Координаційної Ради або Надзвичайної Президії — як механізму колегіального керівництва, сформованого парламентською більшістю, з представництвом від ветеранського корпусу, місцевого самоврядування, оборонної сфери та авторитетних представників громадянського сектору. Така форма уникне залежності від постатей, які є прямими придатками ОП.

3. Зміна Голови Верховної Ради — як мінімум тактичний крок, що дозволяє очистити парламентську верхівку від прямого політичного впливу ззовні. Це має бути не компромісна, а технократична, авторитетна постать з довірою серед депутатського корпусу та суспільства.

4. Формування Уряду національного порятунку — на основі публічної угоди про відповідальність та антикризову програму. Жодних партійних квот. Уряд має бути не політичним, а оборонно-стратегічним і мобілізаційним.

5. Публічна декларація перехідного мандату — з визначенням часових меж, мети, індикаторів завершення перехідного етапу, зокрема відновлення виборчої інфраструктури, законодавчих гарантій для військових, біженців і тимчасово окупованих територій.

6. Залучення міжнародних партнерів та спостережної місії — не для втручання, а для супроводу, легітимізації та підтримки нової моделі тимчасового управління.

Цей сценарій є складним, але можливо єдино реалістичним у ситуації, коли класичні механізми заблоковані, а існуючі фігури втратили суб’єктність або стали знаряддям продовження системи особистої влади.

Сьогоднішній стан — це не стабільність. Це режисований застій. Ми живемо у системі, де вибори стали непотрібними, бо народ — не фінансує, не контролює, не формує. Усе вирішується «з каси», а не «з совісті». І ця влада не боїться Конституції, бо вона їй ніколи не належала.

Республіка — це не про телевізійне шоу і не про касу. Це про відповідальність. І саме тому ми потребуємо форс-мажорного, але правового і добровільного механізму перезавантаження — того, що ми називаємо Планом Б для держави у війні. Того самого Плану Б, який рятує не лише легітимність, а й саму державу від занепаду.

Якщо держава не має силових сценаріїв виходу, вона має діяти через інституційну розумність. І саме така розумність сьогодні — це гнучка, але чітко правова модель переходу, без «вічних спікерів» і без оманливих симулякрів «конституційного порядку», що давно не має зв’язку з народом.

Що думаєте?