В стародавній Греції був такий звичай: на головній площі публічно розбивали глиняні амфори. Багато, щоби всім вистачило черепків. А потім громадяни голками на черепках видряпували ім'я тої людини, яку хотіли вигнати з Афін. Коли набиралось 6 тисяч черепків з іменем, ласкаво просимо у вигнання.
Черепки називались «остракони». Звідси народився вислів «піддати остракізму».
Так відправляли у вигнання різних тиранів і злодійкуватих сенаторів. І просто прикрих людей. Злодіїв, чия вина не доведена, проте всім відома.
Так ось, був такий дуже добрий афінський полководець і політик Арістид. Про його справедливість і відвагу складали легенди. Так і величали його - Арістид Справедливий. Просто взірець самопожертви і чесності!
Йшов цей Арістид по агорі, а йому назустріч - неук неписьменний з черепком для голосування. І цей неук попросив Арістида надряпати на черепку ім'я. Ім'я того, кого належало вигнати з Афін.
Як ви думаєте, чиє ім'я попросив видряпати цей громадянин? Звичайно, Арістида!
А на здивоване питання полководця: що тобі такого Арістид Справедливий зробив? - громадянин відповів, що жахливо набрид. Втомив їх своєю справедливістю, сил більше не має слухати про справедливість Арістида з кожної праски, так би мовити.
Набридло слухати про його чесноти.
Нехай його виженуть чимшвидше, дістав. Замучив вже. Або самі уявіть гнівні слова цієї людини. Замініть їх народними синонімами…
Арістид був чесний і справедливий. І видряпав своє ім'я. Додав на словах, що про його чесність і справедливість ще можуть згадати…
Розумієте, добрих, чесних і справедливих не дуже люблять. На їх тлі решта виглядає так собі. Не такими справедливими і відважними. І набридає слухати про добрі вчинки і чесноти іншої людини. Вихваляння приїдаються. І добру, справедливу людину намагаються прогнати, щоб не порівнювати себе з нею. Просто набридає, та й по всьому.
Йдуть від добрих чоловіків, покидають чесних і порядних дружин, зраджують вірних друзів і звільняють найчеснішого і найпрацелюбнішого співробітника. Позбуваються найкращого члена команди. Справедливого керівника. Це «принцип Арістида».
Завжди дивуєшся, звичайно. Але бути надто добрим не вигідно і небезпечно. Особливо - серед не надто добрих людей…
