Телефонна розмова між Дональдом Трампом і Володимиром Путіним 19 травня 2025 року — це не прорив, а фарс. Не жест миру, а чергова дипломатична вистава, яка маскує спробу змусити Україну капітуляти. Це розмова, яка ніколи не мала шансу змінити щось у реальності. Бо домовлятись із Кремлем — це як торгуватись із крокодилом, поки той ковтає твої ноги.
Трамп після 2,5 годин розмови заявив у Truth Social, що розмова була "дуже доброю", а переговори між Україною і Росією “негайно розпочнуться”. Він стверджував, що сторони самі знають деталі домовленостей, “про які нікому іншому не відомо”. І навіть похвалився, що Папа Римський погодився модерувати процес. Проте, жодної конкретики — лише візія великої торгівлі з Росією “після війни” й фантазії про відбудову України під акомпанемент американського бізнесу.
А тепер правда. Кремль не підтвердив ані припинення вогню, ані початку перемовин. Путін вийшов до преси з мантрами про “першопричини конфлікту” і “готовність працювати над меморандумом”. Про який мир можна говорити, коли навіть 30-денне припинення вогню Росія відкинула? Коли українська делегація в Стамбулі чула лише шантаж і вимогу вивести війська з чотирьох областей?
Це була не розмова про мир. Це була спроба створити видимість прогресу. Відверто цинічна вистава, де Трампу потрібно було "зробити картинку". Всі його подальші дзвінки європейським лідерам і Зеленському — це дипломатичний дим. Кремль не змінює курс, бо відчуває слабкість заходу. І Трамп своїм спектаклем лише поглиблює цю слабкість.
Для Путіна переговори — це інструмент війни. Це стратегічна пауза. З 2008 року — у Грузії, з 2014-го — в Україні, з 2015-го — в Сирії — завжди один і той самий сценарій: домовитись, перегрупуватись, вдарити знову. Трамп цього не бачить? Ні. Просто він не хоче бачити. Його прагнення “угоди” — це не бажання миру. Це бажання вигоди. І за цю вигоду заплатимо ми.
Це не вперше. 1994 рік. Будапешт. Україна добровільно віддала ядерну зброю. В обмін — папірці з підписами. А коли на наші голови впали ракети, інші “гаранти” лише висловлювали “глибоку стурбованість”. Ми залишились самі. Тому:
Жодна угода не варта паперу, якщо за нею немає сили.
Мир не буває на умовах агресора. Це не компроміс — це капітуляція.
Ми не дозволимо торгувати нашими територіями. Ні Кремлю, ні Вашингтону, ні Брюсселю.
Трамп вірить, що може змусити Росію перестати стріляти. Але Кремль не сприймає мир як кінець війни. Для них це просто можливість глибше вдихнути. А для нас кожне таке “перемир’я” — це шанс окупанта знову прийти до Бучі, до Ірпеня, до Харкова. Ми вже бачили цю “тишу” — і знаємо її справжнє ім’я: різанина, депортація, фільтраційні табори.
Історія вже неодноразово довела: всі "угоди" з Кремлем — це пастка. І кожен, хто нам радить нову домовленість із Путіним, має або злу волю, або погану пам’ять.
Після дзвінка Трампа — жодної конкретної згоди, жодного кроку до миру. Ні вогонь не припинився, ні війська не відведені, ні території не звільнені. Росія продовжує наступ. США — грають у баланс. Європа — нервово коригує риторику. Україна — одна на передовій.
Тому давайте не обманювати себе. Розмова Трампа і Путіна не мала жодного сенсу. Це була імітація. Зрежисована сцена. А Україна не зіграє в цьому театрі жертву. Ми не торгуємо своїм життям. Не торгуємо своїм суверенітетом. Не торгуємо своєю свободою.
Справжній мир — це коли ворог розбитий, злочинці засуджені, а наша країна в безпеці. Без танків на кордонах. Без кремлівських ультиматумів. Без “великих угод”, у яких нас не питають.
Україна знає ціну миру. Бо ми платимо не словами. Ми платимо кров’ю. І якщо світ знову не зрозуміє — ми вистоїмо самі. Бо краще самотня перемога, ніж всесвітня ганьба.
