7 лютого 2026 року уряд Віктора Орбана урочисто відзвітував про заливання першого бетону для енергоблоку №5 АЕС «Пакш II». Ця подія була представлена урядом Угорщини як символ технологічного прориву та крок до енергетичної незалежності. Однак за фасадом риторики про суверенітет і публічними деклараціями стоїть набагато складніша картина – інженерна, фінансова та політична. Стара станція «Пакш», розташована приблизно за 100 км від Будапешта, експлуатує чотири реактори ВВЕР-440 радянського зразка, введені в дію у 1980-х роках. У 2014 році Будапешт і Москва підписали міжурядову угоду про будівництво двох нових реакторів ВВЕР-1200. Росія надала кредит до €10 млрд, а це близько 80% вартості проєкту. Генпідрядником стала державна корпорація «Росатом», причому без проведення міжнародного тендеру.
Офіційна позиція проста: ліцензії отримані, вимоги безпеки дотримані, стандарти, як і має бути, «міжнародні та європейські». Проте внутрішні технічні сигнали, які просочилися в експертне середовище, малюють іншу картину. Саме з того моменту «Пакш II» перестав бути лише енергетичним проєктом і перетворився на приклад політичної економії великої інфраструктури в умовах ослаблених конкурентних процедур.
Офіційно «Росатом» заявляє про повну відповідність об’єкта міжнародним та європейським стандартам ядерної безпеки. Водночас внутрішні технічні оцінки, що і стали предметом обговорення в експертному середовищі, вказують на проблеми з основою будівництва. Проблема стосується не реактора, як такого, а основи, на якій його зводять. За даними внутрішніх матеріалів фахівців, у котловані зафіксовано не лише тріщини, і а охристі відкладення та запах сірководню, що вказує на ознаки сульфатної корозії. Це фактично процес, за якого в бетоні утворюється вторинний еттрінгіт. Це мінерал, що має більший об’єм, ніж вихідні компоненти цементу, і його формування створює внутрішній тиск у матеріалі. Підсилений ґрунт, просочений цементною сумішшю, за міцністю наближається до бетону. Але він містить сульфати, які з фільтраційними водами можуть накопичуватися й активізувати хімічні процеси. І це не теоретичне припущення. Подібні процеси добре задокументовані в гідротехнічному будівництві. Сульфатна атака може роками розвиватися непомітно, а потім призводити до деформацій.
У низці досліджень, зокрема робіт A. Blanco та колег щодо корозії в дамбах, показано, що подібні процеси спричиняли поступове зростання горизонтальних і вертикальних зміщень конструкцій протягом десятиліть. В одному кейсі за 17 років горизонтальні зміщення греблі майже потроїлися, вертикальні ж зросли вп’ятеро. Якщо подібні процеси вже стартували у фундаменті «Пакш II», критичні деформації можуть проявитися через 10–20 років. Для атомної станції навіть невеликі структурні зміни, це не просто будівельний дефект, а питання цілісності захисної оболонки реактора. Окремий ризик – це використання звичайного цементу без сульфатостійких добавок. У такому разі агресивне середовище поступово «вбудовує» аварійність у саму основу споруди. А особливо у ядерній енергетиці навіть мінімальні структурні дефекти мають іншу вагу, ніж у звичайному будівництві.
Технічні ризики не існують у вакуумі. Вони вписані в особливу модель реалізації проєкту.
1. Відсутність конкурентного тендера
Контракт із «Росатомом» укладено без відкритого міжнародного конкурсу. Постачальник визначений політичним рішенням у форматі «уряд–уряд». Це означає обмежене цінове порівняння, мінімальну конкуренцію і слабкий незалежний аудит. У великих інфраструктурних проєктах конкуренція – це не лише економія коштів, а й інструмент мінімізації корупційних ризиків. Її відсутність означає слабке «цінове відкриття» та обмежений громадський контроль.
2. Фінансування через російський кредит
До €10 млрд державної позики створюють довгострокову фінансову прив’язку до Кремля. Враховуючи, що ядерне паливо, сервіс та модернізація також постачатимуться з тієї ж юрисдикції, Угорщина фактично отримує 60 років технологічної й паливної залежності від одного постачальника.
3. Фіксована ціна – політичний аргумент, але не гарантія.
«Turnkey, fixed-price» модель виглядає привабливо для виборця. Але в мегапроєктах такого масштабу фіксована ціна часто означає перерозподіл ризиків на рівень субпідрядників, де маржинальність і кошторис менш прозорі. Тут ще більш цікаво те, що без незалежного аудиту фіксована ціна не гарантує відсутності прихованих витрат.
4. Обмежений парламентський контроль.
Опозиція та громадські організації неодноразово критикували слабкість наглядових механізмів і концентрацію рішень в урядовій вертикалі. А особливо рішень, які привʼязують Угорщину до Росії.
Проєкт неодноразово ставав предметом аналізу Єврокомісії щодо державної допомоги та конкуренції. І хоча Європейська комісія раніше погодила фінансову модель проєкту в межах правил державної допомоги. Проте питання конкурентності процедури неодноразово ставало предметом критики. У 2025 році Суд ЄС розкритикував попередню оцінку Комісії, вказавши на необхідність ретельнішої оцінки відповідності прямого присудження контракту нормам закупівель. Це не означає юридично доведеної корупції, але сигналізує про інституційні сумніви щодо процедури.
Важливо розрізняти дві речі:
– Кримінально доведена корупція, якої наразі офіційно не встановлено.
– Структурний корупційний ризик, який виникає через концентрацію рішень, слабкий нагляд і непрозорі механізми.
«Пакш II» належить до другої категорії. Ключова вразливість полягає не обов’язково в хабарях, а у створенні системи. Це система , в якій починається все з того, що рішення приймаються у вузьких колах, а контроль здійснюється структурами, близькими до виконавчої влади. І тому все випливає в те, що стратегічний обʼєкт стає просто інструментом політичного капіталу.
Якщо технічні застереження щодо якості основи підтвердяться, наслідки можуть вийти за межі національного масштабу. У ядерній енергетиці ризик ніколи не є локальним. Центральна Європа це щільно інтегрований простір із спільними річковими басейнами, вітровими потоками та економікою. Радіоактивне забруднення вплинуло б на агросектор Польщі, промисловість Німеччини, туризм Балкан, логістику по Дунаю. Фінансові витрати на ліквідацію потенційної катастрофи обчислювалися б сотнями мільярдів, якщо не трильйонами євро. Але навіть і без аварії довгострокова залежність від одного зовнішнього постачальника створює дуже потужний геополітичний важіль впливу.
«Пакш II» – це більше, ніж атомна електростанція. Це лакмусовий папірець європейської політики. Це приклад того, як великі інфраструктурні проєкти стають точкою перетину інженерії, геополітики та внутрішньої політичної економії. І проблема тут не лише в бетоні чи в потенційній корозії. Проблема в усій архітектурі ухвалення рішень. Він демонструє, як інфраструктурні мегапроєкти можуть перетворюватися на вузол перетину інженерних ризиків, фінансових зобов’язань і політичної лояльності. Це про якість інституцій, силу незалежного контролю та межі компромісу в питаннях безпеки. Бо в ядерній енергетиці помилки не списуються як «перевищення бюджету». Це те, що залишається в ландшафті на десятиліття. І саме тому тріщини в фундаменті, якщо вони є, важать значно більше, ніж політична урочистість першого бетону.
Секція Дельта групи «Інформаційний Спротив»
