Усе, що вам потрібно знати про українську державу зразка 2025 року, можна зрозуміти на прикладі одного чоловіка. Він не міністр. Не депутат. Не публічний радник. Але коли його зачепило НАБУ — антикорупційну реформу згорнули за три дні. Його звати Тімур Міндіч.
Людина з тіні. Хто такий Тімур Міндіч
Тімур Міндіч — не політик, не держслужбовець і не герой новин. Але він один із ключових архітекторів влади Зеленського. Власник бізнесу, співзасновник студії "Квартал 95", багаторічний радник, "зв’язковий" між бізнесом і президентом — Міндіч не просто друг дитинства. Він — один із шести неформальних менеджерів "Корпорації Банкова", які насправді керують країною з-за лаштунків.
Його ім’я не фігурує у відомчих наказах, але воно присутнє в кожній великій схемі впливу, від медіа до держзакупівель. Міндіч не вилазить в ефіри — зате його телефонна книжка важча за портфель будь-якого міністра. Його активи — не в офіційних деклараціях, а в потоках, які текли з ОП до «потрібних» компаній у сфері медіа, реклами, оборони, ІТ та нерухомості.
Чому НАБУ зацікавилось Міндічем
У червні–липні 2025 року журналісти, а за ними і детективи НАБУ, вийшли на нову схему виведення державних коштів через фіктивні тендери, пов’язані з близьким до ОП медіасегментом. Неофіційно в матеріалах справи фігурували Квартал 95, Good Media і ще низка структур, за якими стоїть Міндіч. Розслідування зачепило щонайменше 140 млн грн, які були виведені через ланцюг підрядників із ознаками фіктивності.
Важливо: НАБУ вже готувало проєкт підозри Тімуру Міндічу, саме як організатору злочинної змови — і в цей момент почалася спецоперація "прикриття". Раптово до Верховної Ради вноситься законопроєкт №12414, який ліквідує незалежність НАБУ і САП, підпорядковуючи їх ручному генпрокурору. Голосування проходить стрімко: 263 "за", серед них — більшість фракції Зеленського. А вже ввечері того ж дня президент підписує закон.
Все це — лише заради порятунку однієї людини. Тімура Міндіча.
Втеча менеджера. Як Міндіч опинився в Ізраїлі
Поки в Україні точаться скандали, сам Міндіч — вже за кордоном. За інформацією кількох джерел, він перебуває в Ізраїлі, куди втік через Відень і Лондон, користуючись другим громадянством. Вивезений за тими ж каналами, якими вивозилися й інші ключові фігури "кварталівської імперії", Міндіч уникає вручення підозри, переховується в країні, яка не видає своїх громадян, і, за чутками, відпочиває на півдні Іспанії з Цукерманами — ще однією ланкою у тіньовому угрупованні довкола ОП.
Це — типова схема мафіозної держави, де ключові фігури втікають під прикриттям спецоперацій по "перезавантаженню антикорупційної системи".
Міндіч як архетип. Зеленська держава — це держава друзів (і золотих унітазів)
Тімур Міндіч — це не виняток. Це — суть. Влада Зеленського — не система, не інституція, не порядок. Це — корпорація друзів, які ділять країну як проєкт: одні займаються креативом, інші — оборонкою, ще інші — судами, інформацією, "розв’язками" і "розпилом".
І як будь-яка мафіозна держава, вона залишає після себе золотий унітаз як уніфікований символ самозакоханої еліти. Не в переносному сенсі — в прямому.
Коли журналісти опублікували кадри з маєтку Міндіча під Києвом, один фрагмент став вірусним: унітаз, інкрустований золотом, на тлі мармурових плит і дизайнерських інсталяцій. В країні, де солдати копають окопи ложками, а переселенці сплять на підлозі в школах, це — не індульгенція, а плювок.
Золотий унітаз у приватній вбиральні менеджера «Кварталу 95» — це і є справжній герб зеленої влади. Не тризуб. Не гімн. А унітаз як влада, унітаз як ідеологія.
Замість висновків:
Скандал із Міндічем — лакмусовий папірець режиму. Якщо заради порятунку одного бізнесмена президент скасовує незалежність НАБУ — значить, немає ні антикорупції, ні судової реформи, ні доброчесності, є тільки страх і кругова порука.
Те, що Зеленський «відкатав» закон — це не жест волі. Це рефлекс самозбереження.
Але проблема глибша. Не в тому, що Міндіч утік. А в тому, що нікому з громадян України влада не дає такого шансу на захист, як своїм друзям. Військові йдуть у пекло Бахмута без засобів. Медики працюють без зарплат. Волонтери — під ризиком. А друзі президента — під захистом.
Українська держава не може бути корпорацією друзів. І не може більше дозволяти, щоб друзі президента були понад законом, понад армією, понад суспільством.
