22 квітня 2025 року Кремль зробив черговий крок у війні не за території, а за пам’ять — Держдума РФ прийняла закон про «геноцид радянського народу». Під прикриттям «увічнення» жертв Москва запускає масштабну кампанію з підміни історії, маніпуляції термінами та формування нової цивілізаційної міфології, яка має виправдати все: від депортацій до вторгнення в Україну.
Технологія, а не ностальгія
Москва не згадує — вона перепаковує. Закон, меморіали, цифрові портали, навчальні посібники — все це частини однієї машини впливу. На виході — не історія, а інженерія пам’яті, яка працює на майбутню лояльність і готовність до війни.
Головні тези Кремля:
ми були жертвою геноциду (нехай навіть вигаданого);
значить, ми маємо моральне право захищатися вічно;
значить, усе, що ми робимо сьогодні — це відплата, а не агресія.
Чому це — фальшивка
«Радянський народ» — це не правова категорія. В Конвенції ООН про геноцид говориться про етнічні, релігійні, національні групи. Не про ідеологічні конгломерати.
Замовчування справжніх жертв. Про євреїв, українців, ромів — жодного слова. Голокост — витіснений. Україна — стерта.
«План Бакке» і «план ОСТ» — це не програма геноциду. Один — незатверджена записка, інший — концепція, зупинена в 1943-му. Але Кремль усе зводить до штучної «доктрини знищення СРСР» — зручно і вигадано.
Це політична відповідь на звинувачення в геноциді проти України. Резолюції ПАРЄ та ООН, які вказують на злочини РФ щодо українських дітей, культури, ідентичності — потребують спростування. І Москва каже: «а ми самі були жертвами геноциду — і зараз нас знову нищать».
Кремль конструює вигадану цивілізацію жертв
Це не просто історична маніпуляція. Це політичне і технологічне моделювання нового типу росіянина — людини, яка живе не сьогоденням, а образою. Яка дивиться на світ не через цінності, а через кривду. І яка готова йти на війну не заради перемоги, а заради «відновлення справедливості».
Так Кремль:
перетворює пам’ять на зброю;
створює альтернативну релігію жертви, з ритуалами, святами і месниками;
інвестує в покоління молоді, які з дитинства вчитимуться: «нас знищували, тепер ми відповідаємо».
Україна — головна мішень цієї брехні
Про Україну — мовчання. Хоча саме українці зазнали найбільших втрат від окупації та голоду. Але в російській версії ми — невидимі.
Фабрикація «геноциду радянського народу» — це щит проти визнання геноциду українців. Якщо росіяни — головна жертва, то хто їм може щось закинути? Це моральна індульгенція. Мовляв, росіяни мають право мститися. І навіть нові злочини — лише ехо минулого болю.
Висновок
Москва не просто переписує минуле. Вона створює нову цивілізацію на фундаменті жертви, в якій війна — це форма поклоніння «святим стражданням». Бо якщо не дати відсіч сьогодні — завтра весь світ повторюватиме кремлівські вигадки як підручникову правду.
Коли агресор називає себе жертвою — він готується вбивати далі...
