Україна вже четвертий рік веде виснажливу боротьбу із зовнішнім ворогом. Кожен робить свій внесок у цю складну місію. Колишні українські посли, які пройшли непростий шлях дипломатичної служби і бачили чимало, також працюють в інтересах держави. В них говорять професіоналізм, патріотизм та порядність. Їх спонукає до дій екзистенційний виклик, перед яким стоїть країна. Їхня активність - це доведені до автоматизму небайдужість та вміння і майстерність у спілкуванні із зовнішнім світом. Світом, у якому друзів України має ставати більше, а ворогів - менше. Жодним наявним ресурсом у триваючій боротьбі держави не можна нехтувати.
Саме тому з великим здивуванням ці посли України, які тимчасово (хтось вимушено) перебувають поза дипломатичною службою, дізналися про рішення Кабінету Міністрів від 3 вересня щодо внесення змін до правил перетинання державного кордону громадянами України. Тепер невиїзними стають навіть ті кілька осіб (насправді близько десятка), які й надалі могли б виступати за кордоном з авторитетним голосом заради України. Ті, хто вміють працювати кулуарно і непомітно, однак надзвичайно ефективно. Однак тепер на кордоні на них чекає не підтримка з боку держави (якої і так не було), а шлагбаум заборони на виїзд та спілкування з іноземними партнерами.
Якщо метою рішення Кабінету Міністрів України, а насправді будинку на Банковій, адже саме там зосереджене дипломатичне керівництво держави, було ізолювати колишніх послів, то ця спроба виявиться марною. Сучасний світ надає необмежений інструментарій комунікації, який давно не зводиться лише до фізичних кордонів держави. Для них завжди найвищою цінністю залишався національний інтерес, навіть тоді, коли державне керівництво діяло у спосіб, далекий від його захисту. Штучні перешкоди - це не той шлях, який здатен когось із них зупинити чи змусити переглянути погляди та відданість служінню Українській державі, навіть поза дипломатичною службою. Отже, ізоляції не відбудеться.
Якщо ж метою було накласти заборону на громадян України, які ще зберігали можливість вільного, головне - непідконтрольного Банковій, перетину державного кордону, то такий крок і справді можна було б вважати цілком зрозумілим. Хай і гранично дріб’язковим. Адже важко назвати ефективним використання державного управлінського ресурсу для розв’язання “проблеми”, якої нема. Але до вирішення якої було залучено, без сумніву, більше чиновників, ніж є тих осіб, проти яких і спрямована сама заборона.
Іншим пояснення було б припустити, що голос надзвичайних і повноважних послів, які, мовою постанови, “припинили дипломатичну службу”, став настільки впливовим, що почав конкурувати з офіційною позицією керівництва держави. Але вважати так дуже не хотілося б, хай би якою приємною не була подібна думка.
Розбиратися у “сортаx” владних аргументів - це справа невдячна. Тож зупинимося на підсумку. Відтепер досвідчені українські посли, серед яких і колишні міністри, люди з беззаперечним авторитетом у Європі та світі, змушені будуть пояснювати іноземним партнерам, куди рухається українська держава. Чому ресурс, який можна й потрібно було використовувати для захисту національних інтересів, опинився під забороною? Чому влада демонструє небачену швидкість у схваленні нових обмежень, випереджаючи закони, необхідні для вступу до ЄС? І чому в країні, що бореться за своє майбутнє в Об’єднаній Європі, влада знову й знову шукає нагоди для нових заборон, дедалі більше згортаючи й без того обмежені свободи?
На завершення варто сказати просту річ: сильна держава не воює зі своїми дипломатами. Навпаки, вона спирається на їхній досвід, знання та авторитет, щоб протистояти справжнім ворогам і зміцнювати позиції України у світі. Прикро, що на четвертий рік повномасштабного російського вторгнення доводиться знову й знову пояснювати те, що мало б бути очевидним без будь-яких пояснень.
