Дональд Туск сказав це не випадково і не в порожньому місці. Він зробив свою заяву у Варшаві 3 липня 2026 року, за кілька днів до саміту НАТО в Анкарі, коли вирішується питання грошей, зброї, оборонної архітектури й нових зобов’язань союзників. І саме в цей момент польський прем’єр вирішив нагадати світу: Польща, мовляв, має величезний тягар, бо захищає східний кордон Європейського Союзу.
Польський шовінізм у ліберальному варіанті не обов’язково кричить “геть українців”. Це роблять Ковальські й інші праві популісти. Ліберальний шовінізм говорить м’якше: “історичне примирення”, “обережність”, “відповідальність за східний кордон”, “Україна має осмислити минуле”, “Польща теж несе тягар”.
Але під цією мовою лишається стара ієрархія: Польща — суб’єкт, Україна — проблема; Польща — прикордонник цивілізації, Україна — простір війни за кордоном; Польща — моральний арбітр пам’яті, Україна — історичний боржник; Польща — адвокат Європи, Україна — кандидат, який має ще доводити зрілість.
Туск прив’язав українське європейське майбутнє до потреби “примиритися” з болючою історією. Контекстом стала напруга після рішення польського президента Кароля Навроцького позбавити Зеленського найвищої польської відзнаки через назву українського військового підрозділу, пов’язану з УПА; Reuters також зазначає, що Україна захищає цей підрозділ як частину боротьби за незалежність, тоді як польська сторона пов’язує тему з Волинською трагедією.
Проблема в польській імперській звичці бачити себе брамою цивілізації, а Україну — східним простором, який має воювати, дякувати і не заважати Варшаві бути головною.
