Деякі військові кампанії отримують надмірно роздуту увагу – зазвичай ідеться про гучні битви під проводом відомих генералів, тоді як інші лишаються в тіні, іа суспільство усвідомлює їхнє значення лише через тривалий час після завершення війни. Схоже, саме це відбувається зараз із подіями в Азовському морі. Йдеться про спробу України паралізувати російське судноплавство в цій досі відносно безпечній акваторії, що дає Києву низку стратегічних переваг. Примітно й те, що сама Україна досить відкрито говорить про цю кампанію.
Зняте українським дроном відео атаки на російське судно в Азовському
морі
Якщо азовська кампанія заслуговує на більшу увагу, то бомбардування росією України балістичними ракетами такої уваги вже отримує. Цього тижня США дали зрозуміти, що найближчим часом Україна не зможе розраховувати на істотну американську підтримку в цій сфері. Попри те, що впродовж останнього року Вашингтон зробив ці обстріли значно смертоноснішими, обмеживши постачання перехоплювачів Patriot, цього разу США відклали будь-яку істотну допомогу в цій сфері – хоча дехто, як не дивно, подав це як "успіх", тоді як насправді все виглядає протилежним чином.
Ще одна важлива новина тижня: Україна вдарила по найбільшому нафтопереробному заводу росії – і важливим тут є не лише масштаб об'єкта, а й його розташування. Українці, схоже, послідовно нарощують дальність своєї далекобійної кампанії, що стає дедалі більшим головним болем для російських військових.
Наостанок, перш ніж перейти до основного огляду, в понеділок разом із Андрієм Загороднюком та Едвардом Стрінгером взяв участь у прямому ефірі на Substack, де детально обговорили формування нової "парадигми повітряної могутності" та стратегію України щодо перемоги у війні.
Що відбувається в Азовському морі?
Азовське море мало стати "російським озером". З моменту повномасштабного вторгнення 2022 року росія контролює кожен метр узбережжя, а вихід із моря можливий лише через вузьку Керченську протоку (звідси й назва Керченського мосту), що з'єднує окупований Крим із росією.
Втім сьогодні це вже що завгодно, тільки не
російське озеро. Останніми тижнями, на тлі активізації кампанії ізоляції Криму, Україна різко посилила спроби топити чи виводити з ладу підконтрольні росії судна в цій акваторії.
Стратегічне значення Азовського моря очевидне навіть із побіжного погляду на карту. Оскільки автомобільне й залізничне сполучення з Кримом суттєво ускладнене, а росія побоюється надмірно навантажувати Керченський міст перевезеннями, скажімо, пального, морське постачання півострова лишається чи не єдиним реалістичним варіантом. Самі українці стверджують, що принаймні частина цієї кампанії є елементом операції з ізоляції Криму.
Але це не все. Азов – найчастіший шлях, яким і вкрадене українське зерно, і власне російське зерно потрапляють на світовий ринок. За наявними оцінками, чверть усіх контрольованих росією поставок зерна проходить саме через Азовське море.
Крім того, через Азов на світові ринки йде й частина нафтових поставок. Оскільки глобальні санкції проти росії у цій сфері мало впливають на обсяги вивезення російської нафти, Україна вдається до власних, "кінетичних санкцій", аби досягти того самого результату.
Для такої невеликої акваторії Азовське море має надзвичайно високе стратегічне значення для росії, тож його захист мав би бути одним із найвищих пріоритетів російського військового командування.
Проте, судячи з усього, саме тут росія відчутно провалюється. Упродовж останнього тижня, спершу майже непомітно, Україна почала методично нарощувати кампанію проти російського судноплавства. З'явилися повідомлення про серію ударів по підконтрольних росії суднах в Азові із застосуванням як повітряних, так і морських дронів. Ось відео:
Примітка: судячи з відео ударів дронів, українська тактика полягає в тому, щоб цілити саме в місток (рубку) судна. Автор припускає, що це пов'язано з небажанням знищувати судно повністю – натомість важливіше позбавити його керованості. Втім, наразі це лише припущення; дії морських дронів, вочевидь, є окремим питанням.Зростання інтенсивності ударів добре видно, якщо звести дані в графік. Я зробив графік до 11 липня, коли українська сторона заявляла про атаки на 28 суден.
Ось як українські офіційні джерела описували типи суден, що зазнали нападу:
За офіційними даними Генерального штабу Збройних сил України та командувача Сил безпілотних систем Роберта "Мадяра" Бровді, серед уражених цілей був 21 танкер, чотири буксири, два вантажні судна та один спеціалізований землечерпальний корабель. Українська сторона зазначає, що масштаби завданої шкоди ще уточнюються.
Хоча в переліку домінують нафтові танкери, очевидно, що Україна прагне паралізувати судноплавство в найширшому сенсі, надсилаючи росії чіткий сигнал: Азовське море більше не можна вважати безпечним для будь-яких перевезень. І цей сигнал, схоже, доходить до адресата: за наявними даними, 10 липня росія заборонила новий рух суден через Керченську протоку між Азовським і Чорним морями. Наразі невідомо, коли росія планує послабити це обмеження. А якщо інтенсивність ударів збережеться (або якщо навіть за нинішніх спроможностей росія не зможе налагодити ефективний захист судноплавства), можна припустити, що ця акваторія фактично залишатиметься закритою.
Отже, застосувавши повітряні й морські дрони, Україна перетворила Азовське море на українське озеро. Варто над цим замислитися.
Наразі росія не демонструє дієвої відповіді на цю кампанію – тож питання, поставлене ще в минулому огляді, залишається відкритим: чи здатна росія якось змінити динаміку цієї операції? Якщо ні, ця єдина кампанія й надалі душитиме постачання росії до Криму та завдаватиме реальної шкоди експорту зерна й пального саме тоді, коли російська економіка гостро потребує додаткових коштів.
Інакше кажучи, це стратегічно вагома кампанія, що ведеться ефективно й у слушний момент. Вона заслуговує на значно більшу увагу, ніж має зараз.
Трамп дарує путіну час
Вам можна було б пробачити, якби ви повірили, що минулого тижня з Дональдом Трампом сталося якесь "дамаське навернення" і він перейшов із табору прихильників росії до табору прихильників України. Про це так активно писали, що в це майже хотілося повірити. Головна причина, як я вже зазначав днем раніше, – усна заява Трампа (яку поки що не підкріплено жодними діями) про намір надати Україні своєрідну ліцензію на виробництво певних елементів системи протиповітряної оборони Patriot. Що уважніше вивчати цю заяву, то менш зрозумілою вона стає.
Те, що насправді сталося, – Трамп намагається на словах асоціювати себе з українською справою, дедалі більше усвідомлюючи, що Україна дає значно кращі результати у війні, ніж він міг собі уявити. Ось як в одній статті Wall Street Journal підсумували те, що чує Трамп.
Насправді ж Трамп не дав жодних
конкретних обіцянок; якщо уважно прочитати його слова, складається враження, що йдеться радше про заміну майбутніх поставок озброєння зі США на ліцензію, а не про
доповнення до них. Ось як це прозвучало в його власних словах: "Ми дамо вам ліцензію на виробництво Patriot. Це доволі круто. Так ви не зможете скаржитися, що ми даємо вам їх
недостатньо... Ми надамо їм право виробляти Patriot. Ми покажемо їм, як це робити".
Інакше кажучи, зміст цієї заяви можна сформулювати так: "Перестаньте скаржитися, що ми не постачаємо вам більше перехоплювачів Patriot, поки росія обстрілює ваші міста та економіку балістичними ракетами. Натомість ми дамо вам можливість виробляти власні".
Проблема лише в тому, що навіть за умови отримання такої ліцензії Україні, найімовірніше, знадобляться роки, перш ніж вона зможе реально виробляти перехоплювачі Patriot. Найоптимістичніший прогноз, який автор отримав від українського джерела, – приблизно рік, однак більшість співрозмовників вважають цю оцінку надто оптимістичною.
Проблема очікування впродовж років полягає в тому, що обстріли України балістичними ракетами вже зараз є ключовим і дедалі більшим пріоритетом росії. росія суттєво нарощує зусилля з розбудови цих систем саме тоді, коли США вповільнюють постачання нових Patriot Україні. Масштаб балістичної загрози, з якою стикається Україна, вражає.
Коротко про ситуацію
Масштаб ескалації. Щомісячна кількість балістичних пусків росії зросла приблизно втричі за рік – із близько 28 ракет у той самий місяць минулого року до приблизно 70 і більше зараз. Січень 2026 року вже встановив рекорд у 91 балістичну ракету за один місяць, і відтоді росія утримує високий темп ударів. Очікується, що ці атаки суттєво зростуть наступної зими, коли вони можуть завдати найбільшої шкоди.
Показники перехоплення знижуються. Це наочно демонструє наслідки нестачі Patriot. У червні Україна загалом перехопила близько 89% усіх повітряних загроз (дронів, крилатих ракет), однак лише 40% балістичних ракет. Перехоплення балістичних ракет фактично вимагає систем Patriot – і 6 липня українська сторона була змушена визнати, що таких перехоплювачів у неї не залишилося або залишилося вкрай мало.
Знакові останні удари росії балістичними ракетами: 2 червня – 33 балістичні ракети "Іскандер-М" разом із крилатими ракетами та понад 650 дронами; збито лише 11 із 41 балістичної ракети (27%). 15 червня – 34 балістичні ракети "Іскандер-М" у комбінованому ударі; перехоплено приблизно половину, загинуло 5, поранено 35 осіб у Києві. 6 липня – по Києву випущено 29 балістичних ракет, і, за даними Повітряних сил України, усі 29 досягли цілей; це стало частиною удару, що забрав життя щонайменше 19–27 людей. 8 липня – третій за шість днів балістичний удар по Києву, загинули 4 особи. Останніми вихідними росія завдавала ударів балістичними ракетами "Іскандер-М"/С-400 із району Брянська в поєднанні з крилатими ракетами та дронами.
Сукупні втрати: щонайменше 60 загиблих у Києві та області з початку липня.
Той факт, що росія нарощує темп ударів – тричі по Києву за шість днів, саме тоді, коли стає очевидним вичерпання українських запасів Patriot, свідчить: у Кремлі добре розуміють, яку допомогу Трамп уже надав і продовжуватиме надавати. Щонайменше рік, а можливо, й два чи три (адже Японія навіть після багатьох років ліцензійного виробництва випускає лише близько 30 перехоплювачів PAC-3 на рік – саме тих, що потрібні Україні), росія матиме можливість завдавати серйозної шкоди, знаючи, що в українців обмаль засобів для збиття цих ракет. Це колосальний стратегічний подарунок, який США фактично зробили росії. Трамп подарував путіну щонайменше ще одну повну зиму, а можливо, й дві чи три, для продовження ударів.
І все ж дехто досі говорить, що Трамп справді хоче допомогти Україні. Це не так. Він лише хоче виглядати прихильником України, бо Україна демонструє кращі результати, а його улюблений путін – гірші. Однак, по суті, він лишається тим самим, ким був завжди, і навіть спромігся зробити путіну колосальний подарунок у вигляді часу, тоді як світ аплодував йому, вважаючи, що він допомагає Україні.
Ми справді в глухому куті.
Україна завдає ударів углиб
Найбільший нафтопереробний завод росії розташований далеко від України – і саме ця відстань донедавна забезпечувала йому певний захист. Завод міститься в Омську, більш ніж за 2500 кілометрів від України. Ось корисна карта, підготовлена Інститутом вивчення війни, на якій видно, наскільки це далеко.
У понеділок, 6 липня, відстань перестала захищати Омськ. Українці змогли завдати далекобійного удару безпілотниками по цьому об'єкту та уразити
кілька дуже важливих вузлів заводу. Ось як про це повідомило агентство Reuters:
За даними двох галузевих джерел, Омський нафтопереробний завод – найбільший у росії – призупинив роботу після удару українського безпілотника. Понеділковий удар по заводу, що розташований глибоко в Сибіру, став одним із найдальших ударів за весь час конфлікту, який триває вже п'ятий рік. Зупинка роботи підприємства, яке є найбільшим виробником бензину в росії, ймовірно, посилить дефіцит пального в країні.
Візуальні свідчення удару засвідчили масштабні пожежі на об'єкті.
Причина виведення заводу з ладу полягає в тому,
що навіть на такій великій відстані українцям, за даними військових, вдалося уразити ключові установки первинної переробки нафти. За українськими даними, дрони влучили в установку ЕЛОУ-АВТ-11 на Омському заводі – установку
первинної переробки сирої нафти проєктною потужністю до 8,4 мільйона тонн нафти на рік.
Читачі цього блогу можуть пам'ятати про важливість ударів саме по таких установках первинної переробки ще з детального матеріалу, опублікованого майже рік тому. Дивно спостерігати, як повільно медіа усвідомлюють значущість подібних цілей – лише тепер вони починають це розуміти.
Наслідкам цього удару ще потрібен час, щоб проявитися повною мірою. Можливо, росії вдасться швидко відновити роботу Омського заводу, бодай частково, – з огляду на зростання паливної кризи це мало б стати для росії пріоритетом номер один.
Тож сам собою цей удар війну не завершить. Однак він неабияк налякає російську протиповітряну оборону. Якщо Україна здатна діставати й уражати Омськ (за українськими даними, дрони, застосовані в цій атаці, пролетіли до 3000 кілометрів до цілі), то жоден російський об'єкт у радіусі приблизно 3200 кілометрів від України не може вважатися безпечним.
А це значна частина російської території та стратегічних цілей, які доведеться захищати.
