Чим нинішнє коло переговорів у складній фігурі Україна - рф - США - ЄС - інші _принципово_ відрізняється від попереднього, серпневого?
Відмінність підкреслив віце-президент США JD Венс: «росіяни часто переоцінюють свої успіхи на полі бою, що ускладнює досягнення домовленостей».
Він також висловив песимістичний прогноз щодо нинішнього кола: «Україна та рф ще не готові укласти угоду».
Представники влади також обережні в оцінках; зазначається, що питання «томагавків» на паузі, що на зустрічі президентів ітиметься про постачання зброї, зокрема ППО, зокрема в рамках ініціативи PURL…
Словом, нічого проривного.
Зрештою, росіяни переконані, що вже от цього разу їм удасться знеструмити і заморозити Україну, і щось там показати на полі бою… Тому вони і далі гратимуть дурня, висуваючи неприйнятні вимоги. Думаючи, що принятна для них “deal” і так у кишені - тож можна спробувати вибити більше.
Але зауваження Венса свідчать про важливу зміну в підходах оточення Трампа. Схоже, раніше путіну і компанії вдавалося навʼязувати звичну картину світу, в якій «великі хлопці» завжди бʼють «малих», а ті мають коритися. Аж раптом дійсність стабільно суперечить вихвалянням кремля.
Але, щоб повернути ситуацію на наш бік і не дозволити загнати Україну, яка воює, у пастку - потрібно, власне, постійно показувати здатність до спротиву і ураження росіян.
І тут важливі всі слова:
і «здатність» (не втрачати марно людей, не розбазарювати і тим більше не розкрадати ресурси, і відтак не зламатися),
і «постійно» (не перериваючись між акціями на території рф, не дозволяючи їй відновитись, а домагаючись кумулятивного, накопичувального ефекту),
і «показати» (доповнити героїчну боротьбу ЗСУ і Сил оборони в цілому адекватною інформаційною політикою та психологічними операціями).
Все це - на тлі дуже важкої ситуації в енергетиці, яка потребує системних дій уже зараз.
Укупі з необхідністю складних бюджетних рішень, бо фінанси співають романси…
… але найголовніше: потрапляти в пастку нам абсолютно не обовʼязково. Підтримка ЗСУ, воєнного виробництва і активної дипломатії - і не на «задовільно», а на «відмінно»,- схилить шальки терезів на наш бік.
Рашисти уже дістали світ своєю брехнею і хвалькуватістю. Але щоб світ - і США насамперед - зважились на важкі наслідки, ще маємо вистояти.
І оце «вистояти»- не чергове кліше «телеграм-марафону».
«Вистояти»- це владі повернутись обличчям до мобілізації, взяти на себе відповідальність і перетворити її на ефективний механізм;
це ухвалювати бюджетні рішення за критерієм корисності для оборони, а не збагачення 5-6 менеджерів на бюджетних грошах;
це створити дипломатичний хаб для постійної системної роботи з союзниками і нейтралами…
… що робити - ясно.
Є й передумови:
Більшість опитаних не вважає, що Зеленський має бути президентом після війни. Прийняття реальності, відмова від партійно-кланового підходу до управління, створення професійного уряду єдності гарантувала б його входженняив історію як мудрого державника. Поки (?) цього не видно.
Загибель портнова дала шанс на злам «спрута», який дозволяв ОПі керувати судами і силовиками - але й робив її своїм заручником. Однак в ОПі воліють натомість змагатися за місце управління спрутом.
Партнери, насамперед “willing” країни ЄС, вибудовують довгострокові програми переозброєння і підготовки до нового злого світу. Бог велів Україні очолити, чи стати вигодонабувачем, цих процесів. Але тут все ще на «задовільно», навіть не на «добре»…
А поки не буде системних змін - без потрясінь, без перевитрат, лише оптимізацією управління - в Україні, ми й далі бігтимемо вузькою стежкою. Радіючи, що і цього разу обминули капкан. От тільки стежка вузька, а капканів дедалі більшає
