Король є, держава є… а королеви — немає.
І тоді погляд Європи звертається на Київ.
1044 рік.
Овдовілий 36-річний король франків Генріх І Капетінг шукає дружину. Спадкоємця немає. Династія під загрозою.
Він надсилає послів до Києва — до двору Ярослава Мудрого.
Відмова.
Київський князь навіть слухати не хоче: віддавати доньку в далеку, небагату й не надто впливову країну за немолодого, бездітного короля-удівця? Ні.
1048 рік.
Французи повертаються.
Цього разу — з багатими дарами й високим духовенством. Київ — центр Європи. Тут вирішують долі королівств. І Ярослав… погоджується.
Весна 1051 року.
16-річна княжна Анна Ярославна вирушає з Києва до Франції — у країну, про яку знає лише з мап і чуток.
12 (19) травня 1051 року, Реймс.
Вінчання.
Анна — освічена, вродлива, блакитноока, знає п’ять мов.
Її чоловік Генріх І — старший, слабкий, нерішучий… і неписьменний.
Під шлюбним контрактом Анна впевнено пише:
«Анна Ръїна» — королева Анна.
Король Франції… ставить хрестик.
Анна стає королевою Франції.
Першою, кого коронували саме в Реймському соборі.
І з того часу всі французькі королі присягають на Євангелії, привезеному нею з Києва.
Київська Русь дала Франції не просто королеву —
вона дала традицію, культуру, державну тяглість.
І маленький, але важливий факт:
коли Анна Ярославна вже була королевою Франції — Москви ще не існувало.
Пам’ятаймо, ким ми були.
Бо без знання минулого — не буде майбутнього.
