Їх вибивають ногами — під тиском санкцій, блокад і бомбардувань.
У 1971 році Індія в результаті війни відриває від Пакистану східну частину (яка стає державою Бангладеш). У 1974-му індуси підривають свій перший ядерний заряд (операція «Усміхнений Будда»). У Ісламабада починається екзистенціальний жах: вони розуміють, що в конвенційній війні або в демографічній «гонці маток» з мільярдною Індією у них просто немає шансів.
Тодішній лідер Пакистану Зульфікар Алі Бхутто видав абсолютну базу: «Навіть якщо нам доведеться їсти траву і листя, або взагалі голодувати, ми зробимо свою бомбу».
І вони реально їли траву. США ввімкнули жорсткий режим ізоляції, наклали купу санкцій (поправка Пресслера, Саймінгтона). Вашингтон обрізав економічну допомогу і навіть кинув Пакистан на вже оплачені винищувачі F-16 — гроші взяли, а літаки поставили на стоянку в пустелі Мохаве. І що це змінило? Абсолютно нічого.
Батько їхньої ядерної програми, Абдул Кадір Хан, просто вкрав креслення центрифуг в європейського консорціуму URENCO. Саудівська Аравія та Лівія залили це все нафтодоларами, а Китай допоміг з дизайном боєголовки. Коли на кону стоїть фізичне виживання нації, жодні економічні санкції чи заборони на імпорт не працюють. Їх просто посилають нахуй.
Проте технології дуже енергоємні, і приховати їх не можна. Всі ці центрифуги вимагають ЛЕП, заводи важкої води, хімію прекурсорів і залізницю. Все це видно з космосу, всі ці ядерні інститути вразливі (а список вчених-атомників, яких ліквідував Ізраїль в Ірані, говорить сам за себе). Але це нікого не зупиняє.
Будувати їх 20 років, а розбили за 40 днів.
Проте ядерне стримування — нескінченний процес. У тебе були літаки, здатні донести заряди до противника, а в нього вже підводні човни. Ти його дістанеш, а він тебе все одно спалить. У тебе заряди протичовнові, а в нього потяги — і погнали перші експерименти зі зброєю проти супутників.
Ладім Ладімич і Кімі відкрили двері для нового витка гонки: ти можеш захоплювати території розміром із Прибалтику, ганяти туди-сюди корейське ССО, а з тобою поїдять стейків і просочаться духом Анкориджа. Бо ніхто не хоче перевіряти — чи долетить до офісу Samsung. «Їм гівно жерти не звикати, а вам звикати» — проста максима, чи не так?
Що це означає на практиці? Атомну зброю на горизонті в 30 років отримають багато хто: Швеція, Німеччина, Південна Корея, Японія і багато хто з Глобального Півдня. Технології 50-х років минулого століття доступні зараз усім.
Але ОДНА СПРАВА — це буде Альянс Данії, Швеції, Норвегії та Фінляндії. З молотом Мьйольніра, ТЯЗ і 500 F-35. Із призовом жінок, рівністю, повісточкою та іншим Оземпіком.
АБО ЦЕ БУДЕ ШИЇТСЬКИЙ АЛЬЯНС із частин Іраку та інших союзників Ірану на Близькому Сході, на кшталт шиїтів Афганістану і Фатіміюн. А представник Ірану в ООН займе комітет із прав жінок — обмінюватися досвідом, як вішати жінок на підйомному крані та пхати їх у бусик поліції звичаїв за сукню вище колін.
Але яких вже не можна буде бомбити через ядерні бомби, і вони будуть спокійно сидіти і відбудовувати заводи та флот.
Якщо вибирати між глобальною рецесією і світом, де у Кімі та аятол є ядерка — я ОСОБИСТО виберу рецесію. З усіма ризиками на тлі війни, так. Бо хуй хто їх прорахує: дешева нафта — це, наприклад, урізання росту ЄС і скандинавів, наших основних донорів, а дорога — драйвер росту для РФ.
Я жив у 2008-му, увійшов у кризу з хуйовою фінансовою дисципліною і майже без подушки, жорстко страждав, але вийшов сильнішим. Економічна криза робить тебе сильнішим, якщо ти виживаєш. А от у світі, де у уйобків, які вірять у приходи святих і будують концтабір для біороботів, що плачуть за улюбленим вождем, є ядерна дубина — я ще не жив. І не хочу.
Блокада США триватиме. По оманській частині Затоки йтимуть кенти США на кшталт ОАЕ та саудитів, греки тощо. А їх Іран битиме дронами та ПКР. І ЯКЩО СТРАХОВИКИ ПОВЕРНУТЬ WAR RISK — вони ОЗОЛОТЯТЬСЯ. Буде 1% від вартості вантажу, як у «Танкерній війні» (тоді, незважаючи на те, що пошкодили 500+ кораблів, страховики заробили мільярди).
Чи буде це зараз — я не знаю. Яйця у людей всохли з 80-х.
По частині Ірану йтимуть кенти Ірану — Ірак і компанія. І навіть якщо Іран братиме мито, то там сума ну 10 ярдів. Цього не вистачить відновити промку, та й горизонтальні зв'язки розбиті на 380 мільярдів. Плюс безробіття, інфляція під 40% на рік, водні проблеми та посуха. Китайці будуть платити за прохід, ага? А у відкритому морі тіньовий флот наздоганятимуть есмінці США і робитимуть «цап-царап» конфіскацію.
Швидше за все, коли підійде «Буш» та інші сили, може бути ще один раунд. Знову мости, залізниця, ізоляція портів, генерація. Каспій похуй — тудою нафта в Китай не їде. Якщо роз'їбуть до кінця сталь і хімію, порти і залізниці, звідти побіжить така хвиля з 90 млн любителів пророків із колодязя, що Сирія здасться пісочницею.
Світ стискається, глобалізація відкочується. Добре житимуть ті, хто навчиться будувати свої стіни та вежі. Ядерний клуб розширюватиметься — потім усі зіб'ються в альянси. Потім ті, у кого буде космос, платформи, супутники і зброя проти супутників, зрозуміють, що стримування вже не працює, а ПРО перехопить.
І ось там десь усі наші страшилки про Fallout і про гриби на руїнах цивілізації. Туди йти не треба. Але те, що гаранти ядерного роззброєння дозволили Кімі та Ладім Ладімичу робити що завгодно — веде нас туди незворотно.
Такі справи. Час розкидати каміння, і час їх збирати. Зараз іде до збору.
