Греки з причорноморських полісів залишили по собі нащадків. Ті — своїх нащадків. І так аж до наших днів.
А от їхні сусіди — скіфи — за «офіційною версією» просто… зібрали речі, помахали ручкою і випарувались.
Перед тим — кімерійці. Після — сармати, гуни, готи, анти.
Наче хтось натис кнопку «Delete».
Ні літописів, ні пісень, ні нащадків. Тиша.
Це нормально? Це логічно?
Особливо якщо врахувати, що греки — взагалі-то не місцеві. Але вони збереглися.
А от ті, хто тут жили віками — зникли.
Безслідно.
Тут хочеш-не-хочеш, а закрадається думка, що наші «офіційні» історики давали не просту присягу.
Вони присягали на «клятві Толочка» — вимарати з історії усіх українських предків. Вичистити нас до нуля.
Залишити лише норманів, які прийшли до печерних племен і навчили їх мити руки, рахувати до десяти й будувати державу.
А потім — за сценарієм: Лєнін + австрійський генштаб = українська нація.
Отака вона, «наукова» історія.
Це — історія під замовлення.
Тому що історія — це не про минуле.
Насправді історія — це про владу в теперішньому.
Бо хто керує минулим — той керує майбутнім.
А хто замовляє версію історії — той формує націю — так, як йому вигідно.
Справжня історія України — складна, глибока, давня.
Але її постійно ліпили під чужі потреби.
➤ За Російської імперії — українців не було. Були «малороси». Типу менші брати московитів.
➤ За СРСР — українці були, але без історії, без державності, без права на самовизначення.
А всі ті предки українців — анти, скіфи, сармати, готи… з’являються на сторінку-другу. І зникають. Бо вони ж «не українці».
Зате є нормани, які «принесли державність».
Це не наука. Це політичний монтаж.
Бо коли твоя історія обірвана —
тебе легше переконати, що ти — нічий, що ти — вигаданий, що твоє місце — бути залежним від когось.
Історія під замовлення — це не просто неправда.
Це зброя, яка націлена на твою ідентичність.
От, наприклад, куди поділися анти?
Тобто — наші предки, якщо хтось не знав.
➤ Анти — могутній союз слов’янських держав у 4–7 століттях на теренах України.
Анти воювали з готами, ламали римлянам кордони, домовлялись з Візантією, мали своїх князів.
Навіть греки їх поважали.
А потім — пшшшшшш…
Зникли.
В один момент. Без залишків. Без прізвищ. Без нащадків.
➤ Куди поділись ті, хто воював із готами, гуннами й аварами?
Чому від антів не залишилось нічого — ні слів, ні імен, ні легенд?
Чому в підручниках вони з’являються на 3 абзаци, а далі тиша?
Якщо вірити «науковій» версії історії — анти розчинилися, розпалися, перейменувалися, зникли.
Найкраще — «асимілювалися». Чарівне слово, яке пояснює будь-яке історичне зникнення.
А може — навпаки?
Може, анти нікуди не зникли?
Може, це нас позбавили права пам’ятати їх?
Може, їх просто вирізали з історії — разом із скіфами, сарматами, кімерійцями?
Може, вони не зникли —
а просто були предками українців.
Але українці на століття потрапили під владу сусідніх держав. Стали колонією.
Тому нашої історії там не мало було бути.
Історія для колонії
(або як виглядає минуле, коли його пишуть метрополії).
➤ А ви ж знаєте, що у колонії не може бути власної історії?
Лише легенда про старшого брата.
Лише версія переможця.
І лише стільки правди, скільки не зашкодить імперії.
➤ У колонії нема своїх героїв — є «місцеві діячі, що долучилися до великої культури».
➤ У колонії нема своєї державності — є «периферійні утворення, які не витримали конкуренції».
➤ У колонії нема безперервної історії — є «племена, які постійно змінювались».
А коли колонія раптом починає питати:
«А хто ми? А звідки ми? А ким були анти, скіфи, сармати?» —
тоді настає паніка.
Бо колонія починає згадувати, що вона — нація, а не фрагмент чужого проєкту.
«Історія для колонії» — це не про минуле. Це про контроль.
Про право або не мати себе, або просто забути:
– хто ти,
– чим був твій край,
– і чому ти не повинен нічого вимагати.
А тепер питання:
Ми ще живемо за історією для колонії?
Чи вже пишемо свою?
Русь - Україна
