Так як у 2022 році Захід накрив і білоруський фінансовий сектор санкціями, Мінськ зіткнувся з нібито простою, але болючою для них проблемою. Гроші просто перестали ходити туди, куди треба. Переказ коштів до Китаю, який раніше займав два-три дні, розтягнувся до трьох тижнів. І для держави, яка тримається на зовнішній торгівлі, це рівнозначно тому, якби у людини раптом вповільнився пульс до критичної позначки. Підприємства чекали оплати, контракти зависали, а логістичні ланцюги, вибудовані роками, починали рватися один за одним.
Таким собі «рятівником» ситуації став Беларусбанк. Це найбільший державний банк країни, який перебрав на себе функцію, що офіційно ніде не записана. Він мав забезпечувати платежі підприємств, що перебувають під санкціями. Для цього всередині банку з’явився окремий підрозділ, Експортний центр. Його завдання дуже конкретне. Для кожного санкційного підприємства розробляється індивідуальна схема руху грошей так, щоб справжніх учасників угоди і реальний маршрут переказу було максимально складно відстежити. По суті, Беларусбанк перетворився на спеціалізоване агентство з фінансової конспірації, де кожен клієнт отримує власноруч пошитий костюм для обходу міжнародних обмежень. За наявними даними, через цей банк зараз проходить до 70% усього торгового обороту між Білоруссю та Китаєм. Це не просто велика частка, це означає, що фактично вся зовнішня торгівля країни тримається на одному банку, який свідомо будує обхідні маршрути навколо міжнародних обмежень.
Така концентрація ризику в одній фінансовій установі сама по собі є системною загрозою. Умовно, якщо завтра Беларусбанк потрапить під жорсткіші вторинні санкції чи його відповідні рахунки заморозять, вся зовнішньоторговельна система країни просто зупиниться. У 2023 році Мінськ зробив наступний крок і спробував підключити Беларусбанк до китайської міжбанківської платіжної системи, яка не залежить від західної інфраструктури і дозволяє проводити міжнародні розрахунки повністю в обхід традиційних каналів. На цей проект витратили близько 380 тисяч білоруських рублів, закупили спеціальне обладнання і навіть проклали пряму оптоволоконну лінію до Китаю. Технічно Білорусь була готова. Але Пекін відмовився давати доступ до системи, і причина цього рішення проста й красномовна. Як і всі китайські банки бояться вторинних санкцій з боку США. Тому що потенційно американське Міністерство фінансів може вдарити вже по самому Китаю за надання Мінську доступу до обхідної платіжної інфраструктури. Китай готовий торгувати з Білоруссю, але не готовий ставити під удар власний доступ до долларових розрахунків заради цього партнерства.
Варто зупинитися на тому, що відбувалося паралельно з цими технічними приготуваннями. Саме 2023 рік став рекордним за обсягом постачання до Білорусі китайських товарів військового і подвійного призначення, зокрема обладнання для виробництва зброї. Збіг у часі невипадковий. Якби платіжна система запрацювала і Білорусь отримала б надійний канал для розрахунків поза межами західної фінансової системи, вона могла б перетворитись на повноцінний виробничий майданчик військової техніки для потреб Росії. Зупинив цей сценарій не Захід своїми санкціями, а сам Китай, який розрахував власні ризики і вирішив, що «гра не варта свічки». Але навіть після цього провалу Мінськ не залишив ідею підключення до незалежної платіжної системи. Лобіювання цього питання продовжується і досі, і кожні переговори з китайськими партнерами так чи інакше повертаються до цієї теми.
Паралельно з платіжними схемами Білорусь намагається захистити власне монетарне золото. Запаси коштовного металу на суму близько 945 мільйонів доларів зберігаються не в Мінську, а в британському підрозділі китайського банку. Вибір місця зберігання сам по собі показовий. Білорусь намагалась убезпечити активи від прямого заморожування з боку Заходу, розмістивши їх у структурі, підконтрольній Китаю. Але виявилось, що й тут є проблема. Щоб убезпечити ці активи ще надійніше, Мінськ і китайська сторона обговорюють схему. Полягає вона в тому, щоб взяти кредит у юанях на суму, еквівалентну вартості золота, і укласти трирічну своп-угоду на 7 мільярдів юанів. Виглядає ніби логічно. Варто лише отримати живі гроші під заставу коштовного металу і зберегти при цьому самі резерви. Але навіть цей варіант не працює нормально. Китай висуває свою умову. Ці золотовалютні резерви позичальника мають покривати щонайменше три місяці імпорту. Білорусь же цього критерію не виконує.
Окрім цього, кредит пропонується виключно як короткостроковий, що робить його майже марним для вирішення структурних фінансових проблем. Скористатися короткостроковими грошима для латання дір у довгострокових зобов’язаннях неможливо, адже це все одно, що брати мікрокредит на погашення іпотеки. Мінськ це розуміє, але все одно продовжує переговори, розраховуючи, що підписання рамкової угоди відкриє двері для більш гнучких домовленостей у майбутньому. За цим фінансовим маневруванням стоїть жорстка реальність. Саме китайська підтримка дозволила Білорусі у 2022 році не різати соціальні видатки і уникнути відкритого фінансового колапсу, який загрожував би внутрішній стабільності режиму. Лукашенко прекрасно розуміє, що падіння рівня життя – це найкоротший шлях до вуличного незадоволення, тому соціальні видатки в Білорусі залишались захищеними навіть у найважчі місяці. Але це коштувало грошей, а гроші це борги перед Пекіном, які тепер потрібно повертати.
Тільки в січні 2025 року Мінськ мав виплатити близько 228 мільйонів доларів китайському Ексімбанку. Частина цієї суми це борг за супутниковий проект «Белінтерсат-1», запущений ще у 2016 році, який так і не став комерційно прибутковим. Фактично Білорусь роками платить за проект, який не приносить тих доходів, на які розраховували. Це не виняток, а ілюстрація загальної логіки. Це дуже розумно з боку Китаю, адже китайські кредити надаються під конкретні інфраструктурні проекти, які мають збільшувати залежність Білорусі від китайських технологій і постачальників, але не обов’язково окупатись у класичному сенсі.
Водночас Беларусбанк стрімко витрачає запаси китайської валюти, які вже і так майже вичерпані. За другу половину 2024 року залишки на рахунках банку в Китаї впали вдвічі, до 1,9 мільярда юанів. Тут зійшлись три проблеми одночасно, і кожна з них підсилює дві інші. Перша проблема полягає в тому, що торговий баланс із Китаєм став від’ємним. Тобто Білорусь купує у Китаї більше, ніж продає, а значить юані витікають, а не надходять. Інша ж проблема полягає в тому, що після того як у 2024 році під санкції потрапила Московська біржа, доступ до юанів для білоруських структур додатково звузився. Фактично канал, через який раніше можна було купити китайську валюту, частково перекрито. І останньою проблемою є те, що надходження юанів із Росії скорочуються, оскільки і сама Росія переживає наростаючий тиск на свою фінансову систему. Тобто одночасно зменшилось і постачання юанів, і можливість їх купити, і обсяг, що надходить від третіх сторін.
Уся ця фінансова система обходу санкцій тримається виключно на ручному управлінні і постійному пошуку нових обхідних шляхів. Щоразу, коли один маршрут закривається або ускладнюється, Експортний центр Беларусбанку шукає наступний. Але кожна нова схема складніша за попередню, кожен новий борг більший за минулий, а простору для маневру стає критично менше. Повернутись до стану 2020 року, коли Білорусь мала хоч якийсь нормальний доступ до міжнародної фінансової системи, вже неможливо. Бо надто багато мостів спалено і надто багато структурних рішень прийнято в розрахунку на тривалу ізоляцію. І тим паче зараз Білоруська залежність від Китаю зростає, але Китай сам обмежує цю залежність саме тоді, коли вона починає загрожувати китайським інтересам. Пекін відмовив із платіжною системою, Пекін не дає зручного кредиту під золото, Пекін не поспішає списувати борги за збиткові проекти. У підсумку Білорусь опиняється у фінансовому коридорі, який звужується з обох боків одночасно. Захід тисне санкціями, а єдиний союзник диктує умови, за яких виходу з цього коридору власними силами просто не існує.
Секція Дельта групи «Інформаційний Спротив»
