1654 рік — Переяславські домовленості. Богдан Хмельницький шукав сильного союзника для захисту козацької держави. У Переяславі відбулася рада, але письмового договору там не уклали. У березні в москві оформили Березневі статті. Вони передбачали збереження устрою Гетьманщини, власного суду, адміністрації, фінансової системи та козацького реєстру в 60 тисяч осіб. Натомість Україна визнавала протекцію царя, брала на себе певні фінансові зобов’язання й обмежувала самостійну зовнішню політику.
1656 рік — Віленське перемир’я. московське царство домовилося про перемир’я з Річчю Посполитою без участі української делегації. Богдан Хмельницький сприйняв це як порушення домовленостей і почав шукати інших союзників. Козацька держава долучилася до коаліції проти Польщі, а після смерті Хмельницького, 25 жовтня 1657 року, уклала союз зі Швецією, який мав гарантувати незалежність України.
1658 рік — Гадяцький договір. Гетьман Іван Виговський домовився про створення Великого князівства Руського у складі реформованої Речі Посполитої. Однак реалізувати задум не вдалося. Війна з московським царством і внутрішні конфлікти поглибили розкол козацької держави та започаткували період Руїни.
1659 рік — нові Переяславські статті. За гетьманства Юрія Хмельницького московська сторона домоглася нових умов, які обмежували права Гетьманщини порівняно з домовленостями 1654 року.
1663–1665 роки — Батуринські та московські статті. За гетьмана Івана Брюховецького українська сторона мусила власним коштом утримувати московські війська. Нові статті посилили залежність: збір податків переходив під контроль московських воєвод, гарнізонів ставало більше, а українському уряду забороняли самостійну дипломатію. Обмежувалося й право обирати гетьмана без царського дозволу.
1667 рік — Андрусівське перемир’я. московське царство та Річ Посполита поділили українські землі по Дніпру, не залучивши український уряд до повноцінного ухвалення рішення. Лівобережжя опинилося під владою москви, Правобережжя залишилося за Річчю Посполитою, а Запорожжя мало перебувати під спільним контролем.
1669–1674 роки — подальше обмеження автономії. Глухівські, Конотопські та Переяславські статті закріплювали дедалі сильніший контроль москви над політикою, військом і фінансами Гетьманщини.
1687 рік — Коломацькі статті. Після обрання Івана Мазепи гетьманом його повноваження ще більше обмежили. Він не міг самостійно вести зовнішню політику, а його владу над старшиною та військовими землями поставили під контроль царя. Документ також передбачав курс на тісніше об’єднання Гетьманщини з московською державою.
1708–1709 роки — союз Мазепи зі Швецією та Полтавська битва. Мазепа спробував вийти з-під московського контролю, уклавши союз із Карлом XII. Поразка шведсько-українських сил під Полтавою 1709 року значно ускладнила перспективи відновлення самостійності.
1722 рік — Малоросійська колегія. Після смерті Івана Скоропадського управління Лівобережною Україною передали органу, підпорядкованому імперській владі. Гетьманські повноваження фактично опинилися під зовнішнім контролем.
1727–1734 роки — гетьманство Данила Апостола. Гетьман намагався повернути частину втрачених прав. «Рішительні пункти» визначили порядок управління Гетьманщиною, але не відновили її повної самостійності. Після смерті Апостола гетьманство знову скасували, а владу передали Правлінню гетьманського уряду.
1750–1764 роки — гетьманство Кирила Розумовського. Розумовський прагнув зміцнити автономію, реформувати суди й адміністрацію. Проте в 1764 році Катерина II змусила його зректися булави та остаточно ліквідувала гетьманство. Наступного року скасували козацький полковий устрій на Слобожанщині.
1775 рік — знищення Запорозької Січі. російські війська зруйнували Січ, ліквідувавши один із головних осередків козацького самоврядування.
1786 рік — ліквідація Малоросійської колегії. Після поширення на українські землі загальноімперської адміністративної системи завершився ще один етап перебудови управління за імперським зразком.
Отже, втрата автономії Гетьманщини відбувалася поступово. Від домовленостей 1654 року, що передбачали збереження власного устрою, москва перейшла до дедалі жорсткішого контролю над українськими військом, фінансами, дипломатією та виборами гетьмана. Упродовж наступного століття козацька держава втратила основні політичні інституції, а її землі були включені до імперської системи управління.
На зображенні показано поділ українських земель (Гетьманщини) вздовж річки Дніпро за умовами Андрусівського перемир'я 1667 року між Московським царством та Річчю Посполитою.
