Семантичний аналіз інтервю Зеленського для France 2
Найбільша помилка, яку робить суспільство в час війни, — це слухати владу буквально. У нас люблять думати: «Якщо президент сказав "територій не віддамо", значить не віддамо». А потім прокидаються в новій реальності, де територій не віддали «юридично», але закріпили їх втрату де-факто, і країна роками живе в стані гниття під новою назвою — «стабільність», «мирний процес» або «перемога дипломатії».
Саме так працює політична новомова: вона не повідомляє, вона готує. Вона зсуває межі допустимого сантиметр за сантиметром, доки суспільство не опиняється в точці, де те, що ще вчора називалося зрадою, сьогодні продається як «прагматизм», а завтра — як «мудра перемога».
Інтерв'ю Володимира Зеленського французьким медіа (France 2, Le Monde), яке вийшло у лютому 2026 року, — це не комунікація із Заходом. Це публічний монтаж нової реальності. І якщо ми не розберемо семантику цього монтажу, нам не просто «втулять» заморозку — нам втулять програш під брендом перемоги.
Ось як це працює. Покроковий розбір Великої Брехні.
ПІДМІНА ПОНЯТТЯ «ПОРАЗКА»: ВІД ТЕРИТОРІЇ ДО «НЕЗАЛЕЖНОСТІ»
Зеленський у France 2 формулює поразку вже не як втрату територій, а як втрату незалежності: «Якщо програємо — втратимо суверенітет держави». Це може звучати патріотично. Але в семантиці це — перший великий зсув.
Бо коли «поразка = втрата незалежності», то «перемога» автоматично стає «незалежність збережено». А «незалежність збережено» — це гасло можна оголосити навіть тоді, коли шмат території залишився окупованим. Підміна працює тихо, як витік газу: ти не відчуваєш, що тобі змінили мету. Але мета вже інша.
2022 рік: У масовій свідомості «перемога» звучала як повна деокупація (кордони 1991 року).
2026 рік: Вона продається як «ми вистояли».
Це і є орвеллівський трюк №1: звузити критерій поразки так, щоб будь-який некрах держави продавався як перемога, навіть якщо географія стала меншою. Перемога перетворюється з територіального результату на екзистенційну мінімалку: «ми не зникли». А суспільство, виснажене війною, легко купує цю мінімалку, бо просто хоче дихати.
«МИР МЕНШ НІЖ ЗА РІК»
Друга фраза, яка здається «оптимістичною», але насправді запускає небезпечний механізм: «Сподіваємося, мир буде досягнуто менш ніж за рік».
У воєнній психології це не просто дата. Це психологічний дедлайн, який з’їдає принципи. Бо коли суспільству ставлять таймер, мета непомітно замінюється терміном: «ще трошки». Людина, яка виснажена, готова прийняти більше компромісу, якщо їй пообіцяли «кінець». Так створюється вікно можливостей: не «досягти справедливості», а «досягти завершення». А завершення — це завжди найзручніша упаковка для поганих угод: мир за будь-яку ціну, але названий «перемогою».
ЧОМУ 55 ТИСЯЧ?
А тепер про найстрашніше. Про ціну цього «миру». Коли Володимир Зеленський в інтерв'ю французьким медіа назвав цифру втрат у 55 000 військових, він не просто збрехав. Він плюнув в обличчя кожній матері, яка роками шукає тіло сина. Він плюнув на нескінченні алеї прапорів на цвинтарях, які вже не вміщаються в об’єктиви дронів.
55 тисяч? Ви серйозно? Ця цифра — це не статистика. Це — політична технологія. Це спроба «продати» суспільству прийнятну ціну війни, приховавши справжній масштаб катастрофи.
Реальність, яку шепочуть у шпиталях, у моргах і на кухнях, страшніша в десятки разів. Реальна цифра, якщо рахувати військових, цивільних і тих, кого цинічно записали у «зниклі безвісти» — за ПІВМІЛЬЙОНА УКРАЇНЦІВ.
Чому влада приховує цю цифру? Тут діє цинічна математика:
Юридична: Немає тіла — немає виплати. Записуючи загиблих у «зниклі безвісти», держава економить мільярди на компенсаціях родинам (15 млн грн за кожного).
Політична: Визнати 500 000 жертв — це підписати собі вирок. Бо тоді виникне питання: «Хто винен у провалі підготовки? Хто здав Південь?». Тому вони конвертують смерті в аргумент для «заморозки», применшуючи масштаб трагедії, щоб применшити свою провину.
«ЛЮДИ ВАЖЛИВІШІ ЗА ТЕРИТОРІЇ»
Це головний семантичний вірус, який нам намагаються інсталювати в мозок. Риторика президента змінилася кардинально. Замість «кави в Ялті» ми чуємо про «збереження генофонду».
Звучить гуманно? На перший погляд — так. Але в цьому і полягає пастка. Це класична дихотомія брехні. Влада створює штучний вибір: або території, або люди.
Насправді ж це маніпуляція. Бо території — це і є люди. Віддати Мелітополь, Бердянськ чи Маріуполь — це не просто віддати квадратні кілометри степу. Це віддати сотні тисяч українців у концтабір русифікації, фільтрації та примусової мобілізації в армію РФ. Коли влада каже «ми обираємо людей», вона насправді каже: «ми кидаємо тих, хто в окупації, щоб зберегти комфорт тих, хто в Києві». Це розрив суспільного договору. Це зрада тих, хто чекав ЗСУ роками.
«ЗАМОРОЗКА» ЯК ВЕЛИКА ПОСТУПКА
Тепер — ядро. У цитуванні з France 2 Зеленський каже: «Якщо говорити про замороження конфлікту й збереження позицій — це вже велика поступка з боку України». І додає: «росіянам потрібна перерва».
Це той момент, де мова знімає маску. Бо «зберегти позиції» — це не про перемогу. Це про фіксацію лінії фронту як межі нового порядку. Слово «заморозка» — це евфемізм. Воно звучить як тимчасовість. Але в реальній політиці заморозка — це форма легалізації.
Після першого року заморозки будують інфраструктуру в логіці «ось наша межа».
Після другого року світ каже: «це вже реальність, давайте визнаємо».
Після третього року в Україні виростає покоління, яке знає фронт як кордон.
Тобто «заморозка» — це кордон без слова «кордон». А коли президент називає це «великою поступкою», він переводить психологічну рамку з «неприйнятно» на «вимушено, але можливо».
«ДЕМІЛІТАРИЗОВАНА ЗОНА» ЯК НОВИЙ КОРДОН
Далі йде ще один ключовий евфемізм: демілітаризована зона. Зеленський говорить, що якщо йдеться про демілітаризовану зону, то Україна має контролювати свою частину. Ще в грудні 2025 року Le Monde писав про готовність України розглядати цей сценарій, прямо вказуючи, що «частина території, на жаль, залишиться під де-факто російською окупацією».
Саме слово «демілітаризована» звучить раціонально і мирно. Воно ніби несе логіку «аби не стріляли». Але семантична функція інша: демілітаризована зона — це спосіб створити новий режим кордону, не визнаючи його кордоном.
У грудні 2025 в УП з’являється опис «компромісного бачення США»: українські війська можуть залишити частину Донеччини, але російські сили не увійдуть. Це і є технологія «поразки без поразки»:
Формально ти не «віддаєш Росії».
Але реально ти відходиш. Мова стає настільки винахідливою, що дозволяє продавати відступ як «некапітулювання». Це не пряме «здали території». Це «ми відійшли, щоб…», «але росіяни не зайшли…», «там буде зона…».
НАЙБРУДНІШИЙ ТРЮК: РЕФЕРЕНДУМ
Тепер головне. Як продати найважче? Через моральну пастку «це ж народ вирішив». AP у грудні 2025 описує, що Зеленський говорив про готовність до плану з демілітаризацією, але підкреслював, що такий план має бути винесений на референдум.
Що таке референдум у цій рамці? Це не демократія. Це легітимаційний механізм. Ти виносиш на «народ» рішення, яке сформувала політична верхівка під зовнішнім тиском і внутрішнім страхом. Потім говориш: «Це воля народу». А якщо народ проти — тоді народ «не розуміє реальності». Референдум стає не інструментом волі, а інструментом зняття відповідальності: Банкова відходить у бік і показує пальцем: «це ж люди так вирішили». Орвеллівський трюк №3: перекласти авторство поразки на громадян, назвавши це демократією.
«НАС ЗМУСИЛИ»: АЛІБІ ДЛЯ ЕЛІТ
У Le Monde (5 лютого 2026) наведено слова Зеленського: «Тиск на Путіна недостатній». Звучить як критика. Але в семантиці це ще й алібі для компромісу: «нас змусили». «Європа не дотисла». «Америка диктує формат». «Ми втомилися».
Це орвеллівський трюк №4: перекласти відповідальність за компроміс на зовнішню неминучість. Тоді будь-який поганий результат можна подати як «єдине можливе», а не як політичний вибір. А в українському політичному житті «єдине можливе» завжди стає індульгенцією для корупції та провалів.
ЦВИНТАРІ НЕ БРЕШУТЬ
Ви можете брехати французьким журналістам з Le Monde. Ви можете малювати будь-які красиві слайди для «Єдиного марафону». Ви можете спустити мільйони доларів на ботоферми, які будуть писати про «мудрість компромісу».
Але ви не можете обдурити цвинтарі.
Вийдіть на будь-яке кладовище в райцентрі. Просто підіть і подивіться. Подивіться на сектор військових поховань. Ще три роки тому це був маленький куточок. Тепер це місто мертвих, яке розростається за горизонт. Прапори над могилами гудуть на вітрі так голосно, що заглушають ваші промови.
Помножте це на кожне село, де з 500 чоловіків залишилося 50. Помножте на кожне місто. Додайте тих, хто залишився в полях Донбасу та степах Таврії, кого ви записали в «безвісти», щоб зекономити бюджет. Додайте цивільних під руїнами панельок Маріуполя, Бахмута, Вовчанська.
ПІВМІЛЬЙОНА.
Ось реальна ціна вашого «менеджменту», вашого «пакету реформ», вашого «яйця по 17» і вашого «розмінованого Чонгару». Ось ціна вашої підготовки до війни, якої не було.
І коли ви намагаєтесь продати нам цю цифру зі знижкою у 90%, коли ви торгуєте пам'яттю заради рейтингу і «збереження обличчя» на переговорах — ви не просто брехуни. Ви — мародери на крові власного народу.
І за цю статистику вам доведеться відповідати не перед французькими журналістами в затишному кабінеті. Вам доведеться відповідати перед Богом і Україною. І цей суд ви не купите.
ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ
Якщо здерти з цього інтерв'ю дипломатичне лушпиння і пафос про «цінності», ми побачимо голий, тремтячий страх. Інтерв'ю Володимира Зеленського французьким медіа — це не комунікація лідера воюючої країни. Це акт політичного бартеру на рівні базару, де лотом є державний суверенітет. Президент України поїхав до Франції не «спілкуватися з пресою». Він поїхав відправити Заходу (і через нього — Кремлю) конкретний сигнал, який він панічно боїться озвучити в Києві, дивлячись в очі військовим.
Ось 4 справжні, цинічні меседжі, які були зашифровані в цьому потоці слів:
«Я ГОТОВИЙ ЗДАТИ ТЕРИТОРІЇ, АЛЕ ДАЙТЕ МЕНІ "ЗБЕРЕГТИ ОБЛИЧЧЯ"»
Сигнал: Уся ця риторика про «демілітаризовану зону», «заморозку» та «лінію контакту» — це білий прапор, викинутий замість кордонів 1991 року. Зеленський фактично кричить Заходу: «Я більше не вимагаю неможливого! Я готовий зупинитися там, де стою. Я готовий віддати Донбас і Крим в оренду на 50 років. Але ви, чорт забирай, маєте назвати це не "поразкою", а "мудрим державним рішенням"! Дайте мне папірець — будь-який папірець з печаткою "Гарантії", — який я зможу продати своєму електорату як Перемогу».
Навіщо: Він розуміє, що військового рішення у нього немає. Не тому, що солдати погані, а тому, що тил прогнив, фортифікації вкрадені, а мобілізація провалена. Він хоче вийти з гри і зафіксувати збитки, поки фронт не посипався остаточно і поки його не винесли з Банкової.
«Я ВМИВАЮ РУКИ -ТЕХНОЛОГІЯ ПОНТІЯ ПІЛАТА»
Сигнал: Заяви про референдум — це не про демократію. Це про страхування власної шкури. Це найцинічніший трюк влади.
Навіщо: Зеленський і Єрмак чудово знають, що будь-який мирний договір із втратою земель буде історично названий Зрадою. Їм не потрібне це тавро. Тому вони придумали геніальну у своїй підлості схему: змусити заляканий, збомбардований і втомлений народ самостійно проголосувати за відмову від територій. Він каже партнерам: «Я підпишу все, що треба. Але легітимізувати капітуляцію мають самі українці. Тоді я — не зрадник, я — демократ, який просто виконав волю народу. А якщо народ потім пошкодує — це будуть проблеми народу, а не мої».
ТЕСТУВАННЯ БОЛЬОВОГО ПОРОГУ
Сигнал: Занижена в 10 разів цифра втрат (55 тис.) і маніпулятивний наратив «люди важливіші за землю».
Навіщо: Це класичний «прогрів» пацієнта перед ампутацією. Влада вкидає ці тези через безпечні іноземні ЗМІ, щоб заміряти реакцію вдома. Вони перевіряють: чи вибухне суспільство? Чи проковтне тезу про «демілітаризовану зону»? Якщо реакція буде млявою — значить, можна рухатися до «Стамбула-2». Французьке інтерв'ю — це замірювання температури в палаті: «На скільки ще метрів можна посунути ваші червоні лінії, перш ніж ви візьметеся за вила?».
ПРОХАННЯ ПРО «ЗОЛОТИЙ ПАРАШУТ» ДЛЯ ЕЛІТИ
Сигнал: «Тиск на Путіна недостатній», «Ми хочемо закінчити війну цього року».
Навіщо: Це сигнал про вичерпання ресурсу. Не військового (люди ще є), а ресурсу «годівниці». Економіка падає, західні транші стають меншими і жорсткішими, красти стає небезпечно. Зеленський просить Захід пришвидшити фінал, щоб зафіксувати поточний стан справ, де його команда все ще при владі, а не на лаві підсудних. Мирний договір для них — це не порятунок країни, це генеральна амністія. Війна спише все: вкрадені мільярди, провалені оборонні замовлення, зданий Південь. Їм треба зупинити час, поки вони ще на коні.
ЛІКВІДАЦІЯ «УКРАЇНИ 1991»
Зеленський прямим текстом сказав французам (а насправді — Вашингтону, Брюсселю і Москві): «Ми готові до торгу. Лотом є територія України. Ціною є моя політична виживаність та гарантії недоторканності для мого оточення. Оформіть це красиво, щоб це виглядало як європейський вибір».
Це інтерв'ю — не про перемогу України. Це про стратегію виходу (Exit Strategy) для закритого акціонерного товариства «Банкова». Корпорація вирішила оголосити контрольоване банкрутство держави. Топ-менеджмент намагається вистрибнути з палаючого потяга війни, прихопивши з собою валізу з «рейтингом» та «гарантіями безпеки», і залишивши країні втрачені назавжди землі та півмільйона могил, які вони назвали «статистикою в 55 тисяч».
Це не дипломатія. Це — передпродажна підготовка.
Треба ставити правильні питання та вимагати відповіді від Президента Зеленського на:
а) Де опублікований перелік «червоних ліній»? Чи входить туди збереження Конституції в частині територіальної цілісності?
б) Чи є деокупація всіх територій досі офіційною метою війни? Чи ця мета вже тихо замінена на «збереження суб'єктності»?
в) Хто і на якій підставі веде переговори про DMZ? Який мандат у цих переговірників?
д) Який механізм гарантує, що «заморозка» не стане легалізацією окупації на десятиліття?
