За вікном світає, співають пташки, а в голові лиш одне: "Коли вже ці падлюки повиздихають..." - Тетяна Доцяк

За вікном світає, співають пташки, а в голові лиш одне: "Коли вже ці падлюки повиздихають..." - Тетяна Доцяк

У Марини - жінки з палаючої багатоповерхівки - трясуться ноги так, що здригається все тіло:

- Почули, що летять, одразу всі в коридор. Діти, правда, забігли до ванни, я сказала, щоб з ванни вибігли, тому що плитка - побоялась, а потім зверху дітей лягли і від удару нас винесло.

- Коли один за одним дрони йшли в піке - прощалися з життям, каже чоловік поруч.

17 ударів. О пів на першу ночі Харків атакував рій ворожих безпілотників.

Їхньому сусіду перев'язують ногу, голова вже забинтована:

- Нормально все в мене, нормально!

Михайло - ми з ним якось ходили в одну тренажерку - самотужки загасив палаючий балкон:

- Добре, що був вогнегасник, каже.

Його дружина розповідає як їх врятувало те, що від шафи-купе відірвалися двері і їх прикрило від уламків.  

Люди в трусах, халатах, ночнушках - як спали, так і вискочили.

- В мене заклинило двері, рятувальники розблокували, розповідає чоловік.

Собаки дрижать на руках господарів.

- Наша кішка загубилася, - жінка зі слідами крові на руках розгублено дивиться по сторонах.

Я розповіла, що буквально сьогодні Дмитро з попереднього обстрілу написав, що знайшлася їхня Буся. То може і їхня кішка знайдеться.

Дмитро, до речі, радив не зачиняти двері на замок під час тривоги, бо їх з дружиною під час суботнього обстрілу саме це і врятувало. А в сусідки замок заклинило й вона загинула. Можливо й не через це загинула, але порада слушна.

В мене, до речі, під час сьогоднішніх прильотів також заклинив замок на вхідних дверях.

Метрах в 200 палає приватний будинок. Жінку з дитиною витяг сусід

- Після вибухів ми сюди прибігли: крик, плач дитини, вони через вікно вилазили, і я забрав дитину й виніс, а потім Таню - сусідку винесли, й швидка їх забрала.

За іншими адресами в парі кілометрів також палає багатоповерхівка. Під завалами одного з будинків люди.

На розбитих тролейбусах лежать порвані дроти. Купа пошкоджених авто.

Знов тривога. Ховайтеся! - кричать рятувальники.

Їду додому.

Дорогою бачу - біжать комунальники в жилетах. Відмовились, щоб підкинула, сказали, що їм тут поруч.

Вже знаю, після такої ночі швидко не заснути. За вікном світає, співають пташки, а в голові лиш одне: "Коли вже ці падлюки повиздихають..."