Співпраця Москви та Тегерана до початку 2026 року остаточно перетворилася на формат екстреної реанімації двох ізольованих систем. Поки офіційні зведення РФ фокусуються на балістичному шантажі на кшталт «Орєшніка», реальна вага угоди фіксується в Каспійському вузлі.
Тільки за останній рік через порти Оля та Махачкала було перевалено понад 260 тисяч тонн військових вантажів. Основу поставок становить потік боєприпасів калібрів 152-мм та 122-мм, загальний обсяг яких за останні півтора року перевищив 1,5 мільйона одиниць.
Крім того, задокументовано застосування в Україні іранських ракет Fath-360 (BM-120) — уламки корпусів та специфічні твердопаливні двигуни вже вивчені експертами. Ці 120-кілометрові ракети стали «дешевим розхідником» для таргетації фронтової смуги, що дозволяє РФ економити «Іскандери» для ударів вглиб країни.
Питання оплати в цій угоді зазнало серйозної трансформації через внутрішні проблеми РФ. Продовження заборони на експорт російського бензину та дизеля до кінця лютого 2026 року через удари по НПЗ та внутрішній дефіцит виключило прямі поставки нафтопродуктів, що змусило Кремль перейти до складних клірингових схем. Замість бензовозів у хід пішов природний газ — проєкт прямої прокачки в Іран з обсягом до 300 мільйонів кубометрів на добу дозволяє Тегерану вивільняти власний ресурс на півдні для експорту, закриваючи дірки на промисловій півночі.
Паралельно задіяні прямі перетоки електроенергії для стабілізації іранської мережі, яка перебуває за крок від колапсу. Коли енергії та газу не вистачає, у хід йде фізичне золото. За даними витоків Sahara Thunder, тільки за один транш для оплати єлабузьких потужностей, де локалізовано виробництво 6000 «Шахедів», РФ передала Тегерану 1,8 тонни золотих злитків на суму понад 104 мільйони доларів. Загальний обсяг «золотих платежів» за 2025 рік оцінюється аналітиками у 3,8 тонни, що дозволяє Аятолам обходити фінансові санкції в обмін на технології Су-35, С-400 та критичний «ядерний консалтинг».
Екзистенційну кризу режиму Аятол поглибили масовані удари Ізраїлю по об’єктах ядерної та військової інфраструктури у 2025 році. Серія атак по Фордо та Натанзу не лише відкинула іранську ядерну програму на роки назад, а й викрила повну безпорадність поточної системи ППО перед сучасними засобами ураження. Наслідки цих ударів виявилися катастрофічними: Іран втратив низку ключових виробничих ліній зі складання твердопаливних ракет та центрифуг, а імідж КВІР як «непереможної сили» було остаточно обнулено.
Саме цей розгром змусив Тегеран із подвоєною силою виторговувати у Москви С-400 та Су-35, намагаючись закрити дірки в небі за будь-яку ціну. Аятоли одержимі ідеєю реваншу та перегравання цієї поразки через українську кампанію, розраховуючи, що російські технології створять їм нову «недоторканність». Однак практика показує, що імпортні системи не рятують, коли технологічний розрив стає критичним, а стратегічні об’єкти перетворюються на мішені.
Поки Тегеран нарощує темпи страт — у 2025 році було повішено рекордну кількість людей за десятиліття (понад 1900 осіб), — звинувачення стають дедалі абсурднішими для покоління, що живе у VPN та крипті. Використання формулювань про «зв’язки з джинами» та чаклунство для обґрунтування смертних вироків у справах про шпигунство стало останньою краплею для іранського студентства. Для молоді, яка виросла на гаслі «Жінка, Життя, Свобода», вбивства жінок за «неправильну хустку» та публічні шмагання за зв’язок з окультними силами — це вже не релігія, а клінічний маразм диктатури, що старіє. Соціальний контракт розірвано остаточно: молодь більше не боїться пекла, тому що режим уже створив його на землі. Коли страх перед стратою стає меншим за огиду до ката, демонтаж системи перетворюється на питання часу.
Проте попри очевидну внутрішню ерозію, на даному етапі режим Аятолл зберігає монолітність свого силового каркаса. Армія, КВІР та воєнізовані структури «Басідж» не демонструють ознак масового дезертирства чи переходу на бік протестувальників. Силовий блок залишається вірним ієрархії, а Тегеран все ще володіє достатнім ресурсом та політичною волею, щоб топити будь-які прояви непокори в крові. Здатність режиму до граничної жорстокості та наявність розгалуженої мережі внутрішнього шпигунства дозволяють системі триматися на багнетах, попри повну втрату легітимності в очах суспільства. Поки силовики бачать у виживанні режиму єдину гарантію власної безпеки, вони продовжуватимуть виконувати накази, перетворюючи кожне місто на зону бойових дій як у 2022.
