— Діду, а от у всіх старовинних думах та розповідях наших козаків татар і турків завжди називають «бусурманами». Що це за слово таке і чому воно виникло? — Грицько підкинув сухих гілок у вогнище, зручніше влаштувався біля ватри й подивився на Олексу. — Хто їх так навчив називати і чи вкладали козаки в це слово злу ненависть, чи якийсь інший сенс?
Олекса повільно випустив з люльки клубок сизого диму, замислено подивився на іскри, що злітали в нічне небо, і мовив:
— Це слово, малий, прийшло до нас із глибини століть, ще з часів Київської Русі та раннього козацтва, і в устах запорожців воно ніколи не було просто пустою лайкою.
Саме слово «бусурманин», або «бесермен», походить від перського слова «мусульман» через тюркські та середньовічні слов'янські мови. У давнину східні слов'яни так називали прихильників ісламу. З часом на українських землях цей термін міцно закріпився за всіма нашими одвічними сусідами та степовими й морськими супротивниками — кримськими татарами, ногайцями та турок-османами.
Проте для козаків це слово мало набагато ширший і глибший зміст, ніж просто релігійна приналежність. Запорожці жили на прикордонні, у вічному протистоянні зі степом, де кожна весна приносила загрозу татарських набігів на українські села, спалення хат і масовий ясир — викрадення людей у неволю до Криму чи Стамбула. Тому для козака слово «бусурманин» означало передусім чужинця, одвічного ворога, представника іншого світу, з яким Україна вела нескінченну цивілізаційну та релігійну війну за виживання.
У цей термін козаки вкладали і військовий сенс, і специфічну повагу до сильного супротивника. Вони чудово знали ціну татарській кінноті й турецьким яничарам. У реальних історичних подіях — від легендарних походів Дмитра Вишневецького (Байди) у 1550-х роках до морських рейдів Петра Сагайдачного на Кафу та Синоп у XVII столітті — козаки стикалися з цим світом щодня. Вони знали їхню зброю, тактику, звичаї, часто брали їх у полон або самі потрапляли в неволю на галери.
Цікаво те, що попри постійні криваві війни, у побуті між козаками та «бусурманами» існував складний зв'язок. Вони не лише билися під Жовтими Водами чи під час осад фортець, а й торгували, обмінювалися полоненими, переймали елементи озброєння, одягу та кулінарії. Наприклад, козацький шароварний одяг, сагайдаки для стріл, кінська збруя чи навіть певні слова степового походження прийшли до нас із того ж тюркського світу. Навіть ворогів своїх козаки часто називали без сліпої зоологічної ненависті, а з суворою повагою до їхньої хоробрості в бою. Для запорожця «бусурманин» був не просто дикуном, а рівним і небезпечним суперником у великій степовій грі, де на кону стояло життя цілого народу.
— Бачиш, Грицю, — підсумував Олекса, затягнувшись люлькою. — Наші предки називали їх так не заради красного слівця, а тому, що цей кордон визначав їхній світ. По той бік були бусурмани, по цей — християнська козацька Україна, і між ними віками тривала межа, де трималася наша воля.
На зображенні подано картину польського художника-баталіста Юзефа Брандта «Сутичка козаків з татарами» (пол. Potyczka Kozaków z Tatarami), написану у 1890 році.
