Найкраще проявили себе
Воїни.
Вони продемонстрували красу і велич людського духу.
Волонтери –
самовідданість, наполегливість, волю.
Реальний героїзм потіснив той, який відтворено в літературі та мистецтві.
Також оголилась людська підлість.
Та так, що затьмила і Яго, і Носа, і Крису, і Саву Чалого…
Однак, треба розуміти – про це вже сказано, – що саме література, як складова мистецтва, є тим наріжним каменем, на якому творилась, твориться і стоїть цивілізація.
Література допомагає формувати менталітет нації, її характер, чесноти, прагнення знань.
Французів до вивчення своєї історії спонукав Олександр Дюма.
Також література або «література» може стати сильним чинником дегуманізації людини. Більше – децивілізаційности суспільства.
Приклад на північному сході.
Тип путіноїда, особину, в якій відсутнє все людське, сформувала саме москвинська література. Ну, а в додачу їй – кіно й телевариво.
Та в концентрацію отого антилюдського начала закладалися європейські гроші.
Нагадаю: за 20 років путінського правління московія отримала десь чотири трильйона доларів (чотири тисячі мільярдів). Це ж яку державу можна було побудувати, якби ті гроші пішли на розвиток! Однак, таке неможливе. Народ, сенсом життя якого є не розвиток, а експансія, не здатний сформувати навіть ідею творення.
Штучний напрямок у літературі (так званий соцреалізм), де обов’язкове насильство над сюжетом, характерами, над ідеєю твору для легітимізації насильства людини над ближнім (диктатури пролетаріату) та знецінення її якостей, позитивних рис, створений з єдиною метою – позбавити людину її ознак.
Безхарактерна людина (совок) сформована соцреалізмом.
Може це прозвучить трохи дивно, але це теж одна з причин нашої трагедії 2019 року.
Насильство над ідеєю твору яскраво видно у рос мовній версії фільму «За двома зайцями».
У драмі Проня Прокопівна трагічний персонаж, а не комічний. А ідея перевернена з ніг на голову.
Зате можна «поржать».
То б ще нічого, якби це було просто режисерське прочитання. Але там – демонстрація вищості рос мови і знущання з української…
Знищення української культури то не винахід більшовиків. У царському (Алєксєя) маніфесті під страхом смерті забороняється книжка.
«… все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники или друкари смертью казнены и книги собрав сожжены были и впредь чтобы крепкий заказ был безчестных воровских книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатаны, под страхом смертной казни».
Князь Володимир Галицький був людиною шляхетною. І про це знав як сам Бородін, так і постановники опери «Князь Ігорь». От вкрасти галицького князя – то вже занадто.
Раз не можна вкрасти, треба зганьбити…
Тож створили крайнє негативний образ князя.
Є думка, що то Володимир Галицький автор «Слова о полку Ігоревім».
У них інакше не буває. Що не можна вкрасти, то зруйнувати, споганити…
Пам’ятник Богдану Хмельницькому в Києві. Задум – він показує шлях Україні. Наче б то разом з москвою.
Не рукою, не хрестом – булавою.
Але ж булава не лише символічний знак влади.
Булава – то насамперед – зброя.
Символ цього жесту може бути тільки один: там наш ворог!
Там наш ворог! – не тільки жест Богдана, а його життєва позиція.
Нема жодного документа, на якому стояв би підпис гетьмана, як підтвердження підлеглости москві.
Жодного!
А переговори зі шведами якраз свідчать, наскільки огидний йому той вимушений тимчасовий союз з московською ордою.
І те, що його отруїли московські попи, є підтвердженням, що гетьман намагався відірвати Україну від московської чуми.
Отже нам слід визнати, що ідеї пам’ятника Богданові Хмельницькому, його жесту булавою означає одне-єдине: там наш ворог!
Нині держава наша слабо керована.
Влада влаштовує свої приватні справи, чиновники використовують посаду, як прибутковий бізнес, а все инше на «автопілоті».
Найбільше тому винні розумні.
Ті, хто розумів, що відбувається, і мовчав.
Ще більше – ті, котрі робили вигляд, що розумні.
Їх багато.
Вони, перебуваючи в ментальному зв’язку з московією, й зараз мають «свою думку», їм надається мікрофон і вони базікають щось про «державу», «економіку», «народ». Дехто навіть вживає слово «культура». І не здатні вони й подумати, що серед цього народу багато зранених, покалічених, втомлених, які потребують підтримки. Їхньої, базік, підтримки. Вони думають про срібняки… І про звіти хазяїнам на Луб’янці…
А влада, розуміючи, що натворила, а що повинна була зробити й не зробила, боїться правди, як вогню…
Нутром чує: відповідати доведеться.
Історія зло пожартувала з України – поставила її не тільки в центр геополітичних ігор світових наперсточників, історія змушує Україну провести парадигму в суспільному якісному стрибку. Коли на вершині цивілізаційної піраміди будуть не лише права людини, але також її гідність.
Для цього ще дуже багато роботи.
Найперше – нація мусить порозумнішати. Інакше не виживемо. Головне – зрозуміти себе, свою місію на землі.
Друге – подружитися з природою, усвідомити, що ми її діти й вона нам дає значно більше, ніж ми їй, що природа чує людину, адже це один з виявів Бога, тож повага до природи – ознака чистої душі і високого духу.
Третє – кожному громадянину примиритися з суспільством, з людьми, та найголовніше – з самим собою, стати для себе чесним другом.
Четверте – навчитися фільтрувати інформацію. Сучасна інформаційна інвазія вбиває в людині людину, перетворює її на ретранслятора чужих ідей. Найгірше, що інфікована людина чужі ідеї сприймає, як свої, і агресивно захищає їх.
П’яте – подружитися з доброю книжкою. Добра книжка друг, який не зрадить…
Не потрібно шукати сенсів життя, вони продиктовані нам самою історією.
Честь, свобода і звитяга – ось чим вони мусять наповнюватись.
Дух свободи, дух звитяги, які відродили наші ЗСУ, мають поселитися навічно в душі кожного українця.
А вже горді громадяни не оберуть дурних слуг керувати державою.
І не дозволять обманути себе.
І це має бути програмою наступної влади.
Фраза «не на часі» повинна сприйматися всім суспільством крайнє негативно.
Кожна здорова думка, зауваження, критика – на часі.
Економікою повинні займатись наймані фахівці.
Обороною – армія.
Для бізнесу встановлені чіткі правила гри, а продуктивні сили розкріпачені.
Влада мусить поставити собі одну-єдину мету – побудувати суспільство гарантованих можливостей. З тим можуть справитися лише розумні, сильні…
І шляхетні.
Пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві, його рука високо тримає булаву і вказує нею на ворога - московію.
