Як новий закон про Службу безпеки України може змінити політичний режим — і чому ми ризикуємо свободою в ім’я безпеки
Україна 4 роки живе в умовах широкомасштабної війни. Але вона не живе поза політикою. Коли Верховна Рада 16 липня 2025 року проголосувала за збільшення штату СБУ до 41 тисячі осіб, а також за створення нового Центру спецоперацій «А» чисельністю мінімум 10 000 бійців, це подали як «підсилення фронту». Формально — все вірно. Насправді — це ще й підсилення Банкової.
В умовах, коли президент контролює не лише армію, а й найбільшу спецслужбу в країні, яка тепер має формально закріплене право використовувати бойову техніку, ми стикаємось із феноменом: СБУ, яка стає не тільки інструментом оборони, а й інструментом влади.
Історія знає безліч прикладів, коли розширення повноважень спецслужб під час війни зберігалося і після неї. І далеко не завжди це завершувалося демократією.
СБУ вже сьогодні має технічну спроможність впливати на медіа — завдяки законам воєнного часу, рішенню РНБО, системі блокування сайтів та прямим механізмам впливу на провайдерів. Тепер це підкріплено ще й зброєю, централізованою структурою і правом діяти «у сфері оборони».
Межа між боротьбою з російськими ІПСО і знищенням критичної журналістики — тонка. Якщо ви контролюєте трафік, видаєте приписи провайдерам, і маєте власний центр стеження, то зупинити вас може лише одне: нагляд і публічність. Ані першого, ані другого в новому законі немає.
«Жити в країні, де співробітники спецслужби можуть прийти до журналістів без рішення суду, небезпечно для всіх» — Центр громадянських свобод.
Це не гіпотеза. Це практика. Блокування ЗМІ, затримання блогерів, обшуки у волонтерів уже були. І якщо ми не окреслимо меж — вона зникне.
У новому законі про СБУ вживається фраза «захист національної безпеки». Вона звучить красиво. Але її можна розтягнути до розміру політичної мотивації.
• Мітинг — «загроза стабільності».
• Критика уряду — «деструктивна активність».
• Альтернативна програма — «дії, що розхитують єдність».
«Цей закон дає інструмент не лише для боротьби з диверсантами, а й для боротьби з опозицією», — Володимир Яворський, правозахисник.
СБУ — єдина силова структура, яка не підконтрольна жодному незалежному органу. Парламентський нагляд слабкий. Судовий контроль формальний. Апеляції блокуються таємністю. І тепер ця структура має 41 000 осіб, центр спецоперацій, і законне право діяти у внутрішньому просторі — не лише зовні.
Це не означає, що будуть репресії. Але це означає, що вони стали можливими. А це — вже діагноз системи.
СБУ як нове ФСБ?
Замість антитерористичного центру, який координував міжвідомчу взаємодію, ми отримуємо Центр “А” — внутрішній підрозділ самої СБУ. 10 тисяч людей. У перспективі — більше. Під контролем голови СБУ. Який підпорядковується — виключно Президенту.
Це — «армія в армії». Паралельна до ЗСУ, до МВС, до ГУР.
Це — ідеальна структура для виконання тих завдань, які не можна публічно делегувати.
Більше людей. Більше повноважень. Менше контролю.
Реформа СБУ зразка 2021 року передбачала демілітаризацію. Закон 2025 року — знову мілітаризація. Це реванш силової вертикалі. Це — не реформа, а ресоветизація в умовах війни.
Чи будуть ще вибори?
На папері — ні. Воєнний стан = заборона виборів. На практиці — тиск з боку західних партнерів зростає. Можливість гібридних виборів (онлайн, частково, із залученням діаспори) — обговорюється. Але без відкритого інформаційного простору, без конкурентної кампанії, без рівного доступу — це не вибори. Це — формальність.
А якщо в державі є посилена СБУ, яка контролює медіа, опозицію і активістів — навіть формальність може стати фарсом.
Свобода слова + політична конкуренція + виборчі гарантії — те, чого не можна залишити «на потім».
Висновок: перемога без свободи — не перемога
Ми не маємо сумнівів у важливості СБУ як інструменту війни. Але ми маємо сумніви в тому, чи не стане цей інструмент владною сокирою замість державного щита.
41 тисяча підлеглих. Центр “А”. Право на зброю. Повний інтернет-доступ. Жодного незалежного нагляду.
Це — архітектура нової диктатури, замаскованої під воєнну доцільність.
І сьогодні ми повинні чесно сказати: закон №13353 — це не лише про фронт. Це — про після фронту. Про те, якою буде держава після перемоги. І чи буде вона взагалі державою громадян, а не адміністрацією наказів.
Бо перемога — це не лише вигнати ворога. Це ще й не перетворитися на нього.
