Владіміч відчайдушно хапався за лавку, бо вітер на Валдаї зносив геть усе. Чого не скажеш про діда Луку, якого й трактор, напевно, не зсуне - після порції смаженої картоплі зранку. Здавалося, у того після доброго сніданку все добре, бо позіхнув, дивлячись на Владіміча.
- Чого такий замислений, Владіміч? З космосом спілкуєшся?
Скрючені пальці досі хапалися за лавку, щоб в той космос зненацька не полетіти:
- Та той, згадав про Арєшнік. Ах, який у мене Арєшнік...
Замріяно примружив очі.
З церкви, що стояла поряд, почувся дзвін колоколу. Обидва звично перехрестилися.
- Вляпався ти, Владіміч, - причмокнув губами дід Лука.
- Що?..
- Я кажу, вмієш ти, Владіміч, поставити всіх їх на місце. Чого вони всі лізуть, заздрять тобі?
- Так а чого не заздрити, коли у мене все є? Льох повний, холодильник забитий, на турніку вісімдесят разів віджимаюся, уявляєш?
Лука поглянув на Владіміча зверху вниз, прикидуючи свої можливості після почутого. Згадав, як колись в колхозі півдня ганявся за норовливою коровою - колись і він міг похвалитися чудовою фізичною формою...
- Заливаєш ти, Владіміч.
- Що?..
- Я кажу, заливає твій Дімка. Чув, дорослий вже став парубок. Грамоті навчився?
Під дзвін колоколу знову перехрестилися. Кожен згадав про гріхи.
- А, Дімка... Ну а як же. Тому й заздрять, що у мене й розумні всі, і нагодовані, і напоєні... Чуєш, Лука, той... А як ти думаєш, мені Бог пробачить, що я лаявся на тому тижні?
- А чого ж не пробачить, Владіміч? Ну які твої гріхи?
"Зовсім слабкий став... - Подумав дід Лука. - Не хотілося би його ще доглядати, якщо зляже. Може в якусь клініку, китайську, - ближче везти. Бо літаками вже, мабуть, не вийде...
Льох у нього повний, ага. Голодує старий, видно ж. Спустив все на свій Арєшнік, а Дімка його й запив з голодухи. Не дай Боже прийде жебракувати, картоплі вже не дам."
- Ходімо, Владіміч, помолимося. Бо вітер підсилюється.
- Може, то Бог нам щось хоче сказати? - той з надією подивився у небо. Від слабкості запаморочилася голова. В холодильнику насправді залишився один солоний огірок та шмат китайської ковбаси. Позавчорашній. Але Владіміч вперто вірив, що може підтягнутися на турніку вісімдесят разів...
