Факти, які випливають із останніх даних щодо Резервного фонду держбюджету, змушують ставити незручне, але принципове запитання: чи залишилися в уряду реальні фінансові резерви, чи вони вже були витрачені на короткострокові політичні ефекти?
За офіційною інформацією Мінфіну під керівництвом Сергія Марченко, станом на кінець березня з Резервного фонду було використано 47,5 млрд грн із передбачених на рік 49,4 млрд грн. Альтернативні оцінки дають ще жорсткішу картину: фактичний залишок на початок квітня — близько 0,7 млрд грн. Різниця в підрахунках не змінює суті — фонд практично вичерпано вже в першому кварталі.
Куди пішли гроші?
Структура витрат виглядає на перший погляд логічною і навіть виправданою в умовах війни: захист критичної інфраструктури — 22 млрд гривень, підтримка залізничного транспорту — 16 млрд гривень (тут зашита популістична обіцянка безкоштовних поїздок від Зеленського), аварійне відновлення доріг — 3 млрд гривень, енергетична стійкість — 2,56 млрд гривень.
Але навіть тут виникає проблема прозорості: загальна сума деталізованих витрат становить близько 44,5 млрд грн, тоді як у звіті заявлено 47,5 млрд. Частину різниці, близько 2 млрд гривень, можна пояснити рішенням уряду під керівництвом Юлії Свириденко про фінансування так званого «національного кешбеку». Ще приблизно 1 млрд грн залишається без чіткого пояснення в публічній площині.
Саме тут і проходить ключова межа між відповідальною фінансовою політикою та політичним популізмом. Програма «кешбеку», яка асоціюється з політикою Зеленський, передбачає компенсацію 5–15% вартості українських товарів коштом бюджету. В умовах мирного часу це могло б бути інструментом стимулювання внутрішнього попиту. Але під час війни використання Резервного фонду, інструменту для надзвичайних ситуацій, на такі цілі виглядає як стратегічна помилка, популізм заради утримання власного рейтингу.
Резервний фонд — це фінансова «подушка безпеки» для ситуацій, коли рішення потрібно приймати негайно: масовані обстріли, техногенні катастрофи, прориви на фронті, гуманітарні кризи. Його фактичне обнулення вже на початку року означає одне: у випадку нових викликів держава буде змушена або терміново перерозподіляти кошти з інших статей, або ще глибше заходити в борги.
Головна проблема — не в самих витратах на інфраструктуру чи енергетику. В умовах війни вони необхідні. Проблема — в темпах і пріоритетах.
Витратити майже весь резерв за три місяці означає: відсутність довгострокового бюджетного планування, переоцінку поточних можливостей економіки, ігнорування ризиків другої половини року.
Ще гірша проблема - відсутність рішень щодо поповнення фонду. Якщо уряд не створює нових резервів, це означає, що він або не має для цього ресурсів, або не вважає це пріоритетом.
Така політика матиме кілька прямих наслідків: зростання залежності від зовнішнього фінансування, будь-яка надзвичайна ситуація вимагатиме нових траншів від партнерів, посилення бюджетного тиску. Доведеться скорочувати інші програми або підвищувати податки, втрачається гнучкість держави.
Уряд витрачає ресурси швидше, ніж здатен їх відновлювати, і частину цих ресурсів спрямовує на політично привабливі, але не критичні програми.
Інакше кажучи, держава входить у період підвищених ризиків без фінансової «подушки». А в умовах війни така стратегія це вже не питання ефективності, а питання безпеки
