"НАБУ повідомляє про підозру у справі про заволодіння понад 150 млн грн Нацгвардії" - Владислав Смірнов

Склад для військових, за версією слідства, завищили більш як на 143 млн грн, а ще понад 7 млн грн розчинили на інших закупівлях, — це не бухгалтерська помилка. Це діагноз держави, яка під час війни перетворила кров українців на ринок.

Поки простого чоловіка ловлять на вулиці як куріпку, поки його тягнуть у бус, поки родина не знає, чи повернеться він живим, поки бізнес душать податками, мобілізацією, перевірками і силовим рекетом, у верхніх і середніх поверхах державної машини триває нормальне життя воєнної касти: преміальні авто, елітні квартири, земельні ділянки під Києвом, апартаменти в Буковелі, сотні тисяч доларів і євро готівкою. Унизу — похоронки, збори на дрони, борги, страх і мобілізаційне безправ’я. Нагорі — схеми, оцінювачі, підконтрольні фірми, завищені ціни, кеш і майно. Ось вона, справжня вертикаль війни: народ — у землю, гроші — в кишені.

Все це відбувається не десь на периферії мирного життя, а в оборонному контурі. У Нацгвардії. У закупівлях для військових частин. У складі для продовольства. У шинах для бронетранспортерів. У сонячних станціях для армії. Тобто навіть там, де кожна гривня мала б бути священною, бо за нею стоїть життя солдата, держава дозволила виникнути схемі, де війна стала бізнес-моделлю. Це вже не корупція старого типу. Це некроекономіка: коли смерть, фронт, мобілізація, оборона і страх стають фінансовим середовищем для збагачення тих, хто ніколи не буде лежати в посадці з автоматом.

Влада Зеленського роками продавала країні образ “нової чесності”, “цифрової прозорості”, “ефективних менеджерів”, “держави в смартфоні”, “армії дронів”, “не на часі критикувати”. Але реальність пробивається через кожну нову справу: у цій державі можна забрати в людини право на виїзд, змусити її оновити дані, поставити в реєстр, викликати в ТЦК, обкласти податками, вимагати донатів, а потім у той самий час розпилювати сотні мільйонів там, де мала бути оборона. Простому українцю — дисципліна, страх і бус. Своїм — оцінка складу, кеш, Буковель і преміум-авто.

Це не просто корупція. Це моральна зрада воюючої нації. Бо красти в обороні під час війни — це не “економічний злочин”. Це удар у спину тим, хто воює, донатить, ховає близьких, платить податки й терпить безправ’я. Це крадіжка не грошей — це крадіжка броні, їжі, колеса, генератора, дрона, шансу вижити. Кожен завищений мільйон у військовій закупівлі — це не цифра в акті. Це чиясь недокуплена безпека. Чиясь непоставлена техніка. Чийсь недобудований захист. Чиясь смерть, яку можна було відвернути.

Окрема емблема цієї воєнної корупції — Glacier у Буковелі. Це вже не просто апарт-готель і не просто “інвестиційна нерухомість”. У суспільній свідомості він дедалі більше виглядає як альпійський сейф української силової касти, куди перетікають гроші тих, хто мав би захищати закон, армію і державу, але під час війни раптом знаходить сотні тисяч доларів на преміальні квадратні метри. Bihus.Info ще у 2025 році писав, що донька ексзаступника міністра внутрішніх справ Сергія Чеботаря є співвласницею компанії-замовника будівництва Glacier Premium Apartments, а поруч у Буковелі апартаментами володіють родини інших колишніх високопоставлених правоохоронців.

І після цього нам ще розповідатимуть про “сильну націю”, “єдність”, “не розхитуйте”, “ворог скористається”. Ворог уже скористався. Тільки не лише в Москві. Ворог скористався всередині — у вигляді касти, яка навчилася заробляти на війні й прикриватися прапором. Справжня сильна нація починається не з картонок за міністрів і не з телемарафонної релігії, а з простого принципу: хто крав на війні — той не корупціонер, а внутрішній мародер державного масштабу. І поки таких не виносять із системи разом із політичними дахами, Україна буде мати не державу перемоги, а похоронне бюро.