Путін змінює стратегію. Після кількох років безперевного наступу по всій лінії фронту агресор вирішує зосередити зусилля на терорі великих міст, зокрема столиці України.
Кремлівський диктатор робив ставку на те, що рано чи пізно «посиплеться» фронт. Але цього так і не сталося.
Тепер він пробує похитнути рішучість українців чинити спротив. Розраховуючи на те, що постійні обстріли, блекаути взимку, руйнування економіки змусять «посипатися» тил.
Ця нова стратегія пов'язана з тим, що ворог отримав перевагу в звсобах ураження. Завдяки новим технологіям, які росії надає сюзник - Китай: а саме двигуни для відносно дешевих реактивних дроно-ракет. Але це не головна причина зміни стратегії, бо це вимушений крок.
Прична в іншому. З початку цього року росіяни втрачать в рази більше солдатів, ніж наші сили оборони. Центр міжнародних і стратегічних досліджень називає співідношення 8 до 1. В третьому армійському корпусі, який проводить успішні контрнаступальні операції на Донбасі взгалі кажуть про втрати противника 20 до 1.
Ці колосальні втрати змусили ворога змінити плани, а не технологічний прорив.
А тепер питання: що якби та сама статистика працювала і з нашими далекобійними ударами? Що, якби на кожну атаку росіян сотнею реактивних шахедів прилітало у відповідь 800 українських «рут» чи «фаєрпойнтів»? Якби на кожен постріл «Іскандером» ми відповідали б 20-ма «Сапсанами»?
Можливо, тоді Путін знову був би змушений змінити стратегію, благаючи про перемовини. Хоч би і в Києві?
Ми бачимо, що українська армія успішно перемагає ворога. Але українська держава весь час спізнюється в реакціях на загрози. Можливо тому, що вона спочатку не хотіла вірити в можливість війни, а потім щороку готується її завершити?
Досі наша стратегія була «пережити зиму» і «дотягнути до зими». І сподіватися, що війна якось закінчиться.
А ворог не збирається зупинятися. і не зупинитися.
Війна це не забіг на визначену дистанцію.
Це не Клуб веселих і кмітливих.
Це смертельне випробування на стійкість системи, на ефективність управління.
На спроможність самої держави.
Якщо ми хочемо вистояти, нам рано чи пізно теж доведеться змінити стратегію. І повернути владу туди, де вона має бути: до державних інституцій. Насамперед йдеться це суб'єктний парламент. А відтак політичний Уряд національної єдності.
Чим довше ми зволікаємо, тим менші наші шанси на перемогу.
Aндрій Сайчук
