Чим ближче до дня проміжних виборів, тим дикішу дикість несе гольфіст. Причому в нас, безумовно, складається враження про те, що робить він це виключно на адресу України, але це не зовсім так. Просто журналісти його дедалі частіше запитують про те, чому він увійшов у такі засоси з прутіним, і, відповідно, виникають питання щодо України. Насправді Додік несе маячню суцільним і пружним потоком буквально на будь-яку тему.
І тут цікаве ось що.
Стає вкрай важливим той самий відрізок часу, який залишився до 3 листопада, або дня голосування в ході проміжних виборів до Конгресу США. Справа в тому, що формально, та й за віком, Додік уже просто не пролазить у наступні президентські вибори, і тому цей передвиборчий раунд – останній у його кар’єрі. І тут він вирішив вивернути навиворіт усе, що в нього є в надрах інтелекту, відразу праворуч від IQ. Технічно це виглядає як еталон прояву його сутності, бо Додік тиняється по передвиборчих мітингах і там виступає з промовами, які штовхає не за попередньо розробленим текстом, а просто експромтом (в коментарі).
Це важливий момент, бо ніхто йому не ставить запитань, як це буває на брифінгах з підлими журналістами, і навіть не визначає йому тему для конкретної промови. Тому він розповідає те, що вважає найважливішим саме у цей відповідальний момент, і те, що має вбити наповал просто весь електорат. Він відчуває, що публіці треба розповісти щось приємне або хоча б однозначно позитивне, а тому він розповідає про себе.
Так, на одному з останніх мітингів він розповів, що за республіканців треба голосувати хоча б тому, що він є їхнім лідером, і одразу пояснив публіці, хто він такий насправді. Ось його пряма мова перед публікою:
«Ніхто не розуміє, наскільки я великий президент. Я думаю, що зараз я розумніший, ніж був 20 років тому. Я не знаю чому».
Тобто пацієнт розповідає, що він такий розумний, що аж страшно, в інших промовах він заявляв про те, що є найрозумнішим на планеті, тому що… Ну, далі всі пам’ятають про жирафів та решту зоопарку. Проте ці нестерпні знання не дають йому можливості зрозуміти, чому ж він стає дедалі розумнішим і як мінімум – розумнішим, ніж 20 років тому. Напевно, у труні він буде таким розумним, що на віку буде написано: «Обережно! Не розкривати! Всередині – суперінтелект!»
Тобто на тлі всього того, що старий накоїв усередині країни і як він змішав з помиями авторитет США у світі, публічно лігши під прутіна і Сі, старий розповідає про те, який він нестерпно розумний. При цьому справжні і всесвітньо визнані мислителі такого собі не дозволяли і не дозволяють. Ба більше, деякі з них на різні способи повторювали відому істину про те, що чим більше вони дізнаються про цей світ, тим зрозумілішим стає те, скільки вони про нього не знають. Принаймні, мені якось не довелося чути про те, щоб володарі Нобелівської премії розповідали таке про свої розумові здібності.
Багато ставлять собі питання про те, що це таке, і приходять до приблизно однакового висновку – старечий маразм. Але це так виглядає лише для тих, хто став спостерігати за пацієнтом із часів його першої каденції. А люди, які знають його вже давно, кажуть, що він завжди був таким, але інша справа, що зараз він отримав трибуну, з якої його ніхто не має права зігнати. Тому він тепер може не соромитися і нести будь-яку маячню, яка здається йому кумедною. Хоча, безумовно, вік робить своє, і зараз все це явно прогресує, причому – з набором швидкості.
Але тут є ще один важливий момент, який випливає з відео, згаданого вище. Можна повністю вимкнути звук та уважно роздивитися два візуальні ряди.
Перший – міміку самого пацієнта. В цьому випадку – неважливо, що саме він каже, а важливим є те, як він це робить. Це міміка людини, або психічно покрученої, або того, хто ніколи в житті не відповідав за свої слова ні в суді, ні у вуличній бійці. Якби в момент його частих образ хтось міг узяти його за чуб і тут-таки виконати відому композицію «Фейсом об Тейбл», то з мімікою сталися б несподівані метаморфози.
Але старому залишилося небагато у всіх сенсах, а от друга частина картинки – набагато тривожніша. Просто зверніть увагу на реакцію публіки в той момент, коли пацієнт несе відверту дурницю. Вони натурально радіють з того, що чують.
І тут доводиться по-новому поглянути на те, що з цього приводу ще 140 років тому Гюстав Лебон написав у своїй праці «Психологія натовпу». Для тих, кому ця тема цікава, – тезово про те, що виклав Ггюстав Лебон у своїй книзі.
Натовп створює «колективну душу»
Індивідуальні особливості людей відступають на другий план.
Люди починають реагувати як єдине ціле.
Знижується критичне мислення
У натовпі людина гірше аналізує інформацію.
Зростає довіра до простих гасел та емоційних закликів.
Відбувається психічне зараження
Емоції, страх, паніка, ентузіазм швидко передаються від однієї людини до іншої.
На думку Лебона, цей процес нагадує епідемію.
Зростає навіюваність
Натовп легше приймає ідеї без перевірки.
Харизматичний лідер може спрямовувати його поведінку через образи, символи та повторення.
Натовп схильний до крайнощів
Він може бути героїчним і самовідданим.
Але може стати жорстоким, панічним або руйнівним.
А резюме цієї ідеї полягає в тому, що чим сильніше людина розчиняється в натовпі, тим менше нею керує розум і тим більше нею керують емоції, навіювання і зараження настроєм оточення.
У цьому випадку важливий термін «зараження», яким оперує автор. Напевно, це – найточніше формулювання, яке можна застосувати в цій ситуації.
Правда ж, це щось нагадує? Безумство не просто токсичне, а воно ще й заразне. Саме на це ми можемо дивитися збоку, а не зсередини, відзначаючи деталі самого процесу та механізму, що його запускає.
Можливо, пригадаємо 2019 рік і порівняємо це видовище з тим, що було у нас. Але це для тих, кому такі екскурси цікаві. А тут лише зазначимо ступінь зараження електорату Додіка, і якби він зараз висунув гасло: «Одна нація, одна Америка, один Трамп», – то цей натовп стоячи аплодував би такому чудовому заклику та ще й погодився б змінити звичне вітання на «Хайль Трамп!» Тим більше що коріння пацієнта – у Німеччині.
Схоже на те, що це далеко не все, на що здатний гуру гольфу і прискіпливий дослідник острова Епштейна. Попереду ще рівно два тижні до виборів, і він має можливість розкрити всі свої таланти і розповісти про всі свої переваги. Дивно, що він ще не перейшов на кількісні характеристики своїх досягнень, наприклад – на які суми він розвів лохів або скільки жіночої статі він підкорив за свою кар’єру, клацаючи п’ятковими шпорами, які не дозволили йому повоювати у В’єтнамі. Отже, час ще є, і дід має намір витиснути з себе все, що в нього накопичилося.
ЦАР ВОЛОДИМИР «КРАСНА ЛИСИНА»
Про цього пацієнта сказано вже настільки багато, що додати до цього щось нове дуже складно. Але тут ми пропонуємо розвиток сюжету, який зачепили вчора, і стосується він москви. Вже досить давно і точно до 2014 року на очі потрапили одкровення лаптя-втікача, що близько знав прутіна ще на початку його царювання. Крім усього іншого, він впевнено стверджував, що прутін ніколи не любив москву і не раз про це висловлювався вголос. Швидше, це була не відсутність любові, а зневага до москви і всього московського. Саме тому, навіть ставши царем, він намагався триматися подалі від неї.
Вже набагато пізніше стало відомо про те, що де-факто основною його резиденцією стали не Кремль чи Ново-Огарьово, а Сочі та Валдай. Причому Сочі можна було вважати його головною резиденцією, бо там він проводив більшу частину часу і вже явно більше, ніж у всіх інших місцях, разом узятих. Вчора, на тлі аналізу наслідків атаки добрих птахів на різні цілі в Санкт-Ленінграді, ми побіжно згадали про його ставлення до москви, і хто б міг подумати про те, що сьогодні з’явиться текст, який не просто підтверджує цей стан справ, а й розвиває тему.
Ідеться про те, що мер Москви Собянін має намір особисто звернутися до царя з тим, щоб якось підвищити можливості ППО москви, щоб з нею не трапилося те саме, що з Пітером. Як досвідчений царедворець, Собянін зробив такий собі анонс звернення через правильно організований витік. І ось ситуація набула несподіваного розвитку, який коментує діяч з адміністрації прутіна:
«Собянін вирішив передати володимиру володимировичу прохання через своїх добрих знайомих у нас. Сказав, мовляв, давайте укладемо перемир’я, енергетичне чи ще якесь. І захистимо москву від можливих ударів. Тому що наслідки можуть бути тяжкими. Йому порадили не займатися нісенітницею і не закликати володимира володимировича робити всілякі дурниці. Він обурився і заявив, що, виходить, президент готовий пожертвувати москвою заради тиску на Київ. Що столиця може навіть бути частково зруйнована. Уявляєте? Ці його слова ми передамо президентові. Собяніну загрожують відставка та інші великі проблеми. Набридли його істерики».
Інші джерела також підтверджують повну відсутність рефлексії прутіна з приводу можливих ударів по москві. Такі висновки робляться з непублічних промов самого прутіна і з того, що йому навіть на думку не спало зняти частину ППО з прикриття своїх резиденцій, у яких він практично не буває. І тут слід нагадати про те, що Адольф Гітлер теж не любив Берлін і більшу частину свого часу проводив в інших місцях, переважно – в Баварії. А на фініші війни він наказав затопити берлінське метро. Тож путінській шизі теж є куди рухатися. І, судячи з усього, підстав для цього стає дедалі більше.
Anti-Colorados
