Українці, які мали хоча б мінімальну дотичність до питання “повоєнної відбудови” знають, що у цій справі є суттєва трудність. З тим, щоб порахувати збитки від війни, проблем немає. Все можна порахувати. Але що будувати натомість - ніхто не знає.
Довоєнна Україна мала декілька ключових галузей, які дозволяли їй утримуватися на плаву. Транзитний потенціал (втч труба - президентський бізнес), сільське господарство, металургія. Ну ще ІТ. Причому основний індустріальний потенціал був зосереджений на Сході і Півдні. Ще в логіці СРСР, що це будуть тилові області УРСР в разі війни з агресивним блоком НАТО. І розселення довкола індустріальних потужностей було більш щільним на Сході і Півдні.
Я не хочу голосити, але, здається, очевидно, що майже усі ці галузі або значно постраждали або втрачені. Виробничі потужності, заживлення, логістика, персонал, ринки (особливо ринки). Відбудувати все комплексно буде або дуже складно, або неможливо. Також на плани подібної відбудови “фонитиме” безпекова ситуація, тому що біснувата раха ніде не дінеться. Знаючи її реальну, а не придуману історію можна передбачити її дії під час наступного “загострення”. До того ж: чи варто відновлювати галузі, які майже гарантовано заженуть Україну до нової економічної залежності від неадекватних сусідів?
Отже, єдиний притомний шлях - у так званій структурній перебудові економіки. А оскільки світ стоїть на порозі переходу від “зими” попереднього циклу Кондратьєва до “весни” наступного - слід і брати за основу “весняні” технології. З урахуванням, що не всі вони ще розгорнулися повнорозмірно, тобто утримуватися від стратегічно-проектних утопій.
Також суттєвим є той фактор, що без захопливої і реалістичної візії майбутнього, що включатиме не лише відповідь на економічні, соціальні але і безпекові і екологічні питання, повоєнна Україна продовжить втрачати людей, які могли б реалізувати трансформаційні програми.
Очевидно, що для структурної перебудови економіки потрібні а) стратегія, б) інституція/інституції, які здатні згенерувати таку стратегію. Держава і її чиновники до такої роботи нездатні. Це давно помітили в ЄС, тому кошти консолідованого бюджету перерозподіляються двома потоками. Перший потік отримують національні уряди, які забезпечують безперебійне функціонування вже створеного. У цьому і полягає місія чиновника: утримувати діючі системи від ентропії.
Другий потік через механізм фондового фінансування отримують люди з підприємницьким мисленням, які реалізують проекти, що вирішують проблеми або націлені на інноваційний розвиток. І вже потім методики упаковуються і передаются чиновникам для масштабування на всю територію ЄС.
Якщо уявити, що в Україні такі інституції зформуються, доведеться зважати на потенційну реакцію з боку світу і особливо - сусідніх країн. Що раха буде паскудити всіма можливими способами - очевидно. Але і Європа може потрапити до пастки Фукідіда.
Технологічні ривки не відбуваються в абсолютному відриві від світу. Вони завжди впливають на оточуючу систему.
Па-перш, новий технологічний уклад знецінює попередні активи. Еліти, які побудували владу на технологіях попереднього укладу, втрачають її автоматично. Що є не просто конкуренцією, а екзистенційною загрозою. Вони будуть активно опиратися. Істерику США вже бачимо. Але історично теж є стос прикладів. Нідерланди, які стали першою капіталістичною країною з розвиненою фінансовою системою, викликали шалену ненависть і заздрість з боку Англії, Франції, Іспанії. Ці поважні країни вели проти Нідерландів численні війни. А потім цей шлях пройшли Англія, США, Японія, а зараз - Китай.
По-друге, інновації часто незрозумілі і страшні для більшості що політичних лідерів, що експертів, що населення якраз тих країн, які до них непогано почувалися. Все незрозуміле - страшне. Відчуття, що на тебе наводиться якась порча злими силами, щось тобі загрожує, руйнує звичний світ, але як все це робиться - невловимо. Ну маса апокаліптичних текстів, пов’язаних з ШІ. До речі, якраз для “весни” циклу Кондратьєва і характерна поява різних рухів типу луддитів чи профспілок, які різко виступають проти.
По-третє - “гегемонічний перехід”. Лідерство що в світі, що в регіоні не є вічним і сталим. Молодий лідер неодмінно викличе граничне роздратування попередніх, як такий, що порушує правила, руйнує всю систему і усомніває статус гегемонів самим фактом свого існування. Здавалося б: яке діло Спарті до демократичних процвітаючих Афін? Але ніт, потрібно знищити.
Вступає Шредингер.
З одного боку нам потрібна візія і стратегія, тому що без них ми не впораємося. З іншого - ми аж ніяк не можемо демонструвати таке ні ворогам, ні друзям - донорам, бо знищать/задушать в обіймах.
З одного боку ми сумуємо, що через розбірки великих гравців Україна відійшла на задній план, з іншого - буде дуже добре, якщо наші реальні дії помітять якомога пізніше.
З одного боку втрати (економічні в даному контексті) - болючі, з іншого - зате не потрібно думати, як деактивувати і екологічно захоронити об’єкти, які забезпечують значну частину громадян.
Я можу продовжувати про один і другий бік.
Але підвожу до того, що нам потрібна не просто стратегія. Нам потрібен метод стратегування, який врахує все сказане вище, забезпечить не просто реалізацію ідей, а і максимальну швидкість масштабування, а також - пропозицію цінності для інших акторів, які можуть побачити в нас загрозу своїм інтересам.
Україна не може здійснити технологічний ривок, не викликавши опору. Але вона також не може вижити без нього.
І треба бути готовими до того, що в разі успіху ми станемо ні, не Ізраїлем. А Меганезією Розова. )
