У дослідженнях тероризму є класична стаття Ендрю Кідда і Барбари Волтер "Стратегії тероризму" 2006 року. Вони описують п'ять логік, за якими насильство проти цивільних має принести політичний результат. Дві з них добре пояснюють удари по київських мостах.
Перша – виснаження: нас переконують, що ми платитимемо цю ціну так довго, що поступитися дешевше. Знайомий наратив, правда? В ці дні він звучить від прихильників "миру за будь-яку ціну" синхронно з ударами.
Друга – залякування: людям показують, що держава не здатна захистити навіть звичайну дорогу на роботу. Кінцевий адресат удару при цьому не водій на мосту. Адресати - всі ми, що передивляються ці відео і думають, як змінити свої звичні маршрути.
Саме з цього розрахунку, за задумом терористів, мають з'явитися втома і готовність погодитися на оцей самий "мир на будь-яких умовах".
Дослідження показують, що ця стратегія працює погано. Політолог Макс Абрамс у проаналізував 28 угруповань, які Держдеп США вважав терористичними, і 42 політичні цілі, які вони перед собою ставили. Досягти вдалося приблизно 7% цілей; найгірше вдавалося тим, хто бив переважно по цивільних.
Інший політолог Роберт Пейп дійшов такого ж висновку про бомбардування міст: покарання цивільного населення майже ніколи не змушує уряд капітулювати. Американська комісія, яка в 1945 році вивчала наслідки бомбардувань Німеччини, писала, що бомби пригнічували людей, але не впливали на рішення влади, адже діяли закони воєнного часу.
Держави, які довго жили під терором, виробили кілька правил, як позбавити удар бажаного ефекту.
США. З 1970-х років не йдуть на поступки терористам, зокрема не платять викупів за заручників. Логіка проста: кожна поступка робить наступний напад вигіднішим. Друге правило – невідворотність покарання, навіть якщо воно запізнюється. Бен Ладена знайшли через десять років після 11 вересня.
Ізраїль. Під час Другої інтифади, коли вибухи в автобусах і кафе траплялися щотижня, держава зробила рутину частиною оборони. Місце вибуху розчищали за лічені години, автобусні маршрути відновлювали якнайшвидше, а кафе відчинялися знову. Мета була в тому, щоб терористи не отримали картинки міста, яке зупинилося.
Це важливий момент, перечитайте ще раз цей абзац вище.
Франція. Після терактів 13 листопада 2015 року в Парижі, які забрали життя 130 людей, на вулиці вивели до десяти тисяч військових в межах операції Sentinelle. Режим надзвичайного стану діяв два роки, а потім ключові повноваження перенесли у звичайний закон. Паризька відповідь на побутовому рівні звучала як #JeSuisEnTerrasse: люди демонстративно поверталися на ті самі тераси кафе, де стріляли.
Тож це може звучати небезпечно, цинічно чи просто страшно. Але найкраща відповідь – щоб міст якомога швидше знову був відкритий, ремонтні бригади лишалися на ньому довше, ніж відео вирви в стрічці, а за кожен такий удар неодмінно приходило покарання, хай навіть із запізненням.
Весь досвід воєн, боротьби з терористами свідчить про те, що саме це є ефективна протидія і більша гарантія безпеки. Натомість спроби домовитися, здатися, прогнутися - ведуть до збільшення втрат, посилення тиску і програшу.
росія - терористична держава
