Як під європейською вивіскою може народитися регуляторний Левіафан
Українська бюрократія давно навчилася не чинити опір реформам. Це надто примітивно. Вона навчилася реформи очолювати, наповнювати своїми людьми, переписувати під себе й використовувати як механізм легалізації того, що раніше називалося корупцією, вибірковим контролем або адміністративним свавіллям. Коли старий орган остаточно втрачає репутацію, його не обов’язково очищувати. Достатньо ліквідувати юридичну особу, змінити назву, розширити повноваження, збільшити штат у кілька разів і переселити стару управлінську культуру до нової установи — вже під прапором європейської інтеграції.
Саме така битва сьогодні розгортається навколо Українського фармацевтичного агентства. 4 червня 2026 року Кабінет Міністрів утворив його як центральний орган виконавчої влади зі спеціальним статусом та одночасно постановив ліквідувати Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками. Проте новий орган визначено правонаступником майна, прав і обов’язків старого. Тобто формально Держлікслужба зникає, але її інституційне тіло — реєстри, активи, територіальна мережа, документи, функції та значна частина кадрового апарату — отримує прямий міст у нову конструкцію.
Укрфармагентство і є тією єдиною державною кнопкою, натискання на яку визначатиме долю майже всього фармацевтичного й значної частини медичного ринку. Воно концентрує реєстрацію і допуск лікарських засобів, контроль їхньої якості, безпеки та ефективності, фармаконагляд, ліцензування виробництва, імпорту, дистрибуції та аптечної діяльності, перевірки, відбір зразків, лабораторний контроль, ринковий нагляд за медичними виробами, контроль косметичної продукції, біоімплантатів, наркотичних і психотропних речовин, донорської крові та системи крові. Агентство зможе видавати адміністративні акти й обов’язкові приписи, зупиняти обіг продукції, впливати на ліцензії та визначати, хто взагалі має право залишатися на ринку.
Це не комерційна монополія, яка самостійно продає ліки. Це значно серйозніше — монополія державного регуляторного рішення. Одному учаснику ринку достатньо швидко погодити документи. Іншому можна місяцями надсилати додаткові запити. Одну лабораторію можна оперативно уповноважити й завантажити зразками. Іншу — роками не допускати до державних замовлень. До одного імпортера не доходити з перевіркою, іншого перевіряти так, щоб він зупинив діяльність. Великий міжнародний концерн переживе адміністративне блокування: найме юридичну компанію, міжнародних консультантів і перечекає. Український малий виробник, імпортер, аптечна мережа чи сервісна компанія після кількох місяців такого «регулювання» просто зникне.
Масштаб майбутньої влади видно хоча б зі штату. Гранична чисельність центрального апарату Держлікслужби становила 128 працівників, територіальних органів — 318. Для Укрфармагентства передбачено до 730 працівників центрального апарату і 264 працівники територіальних органів. Із них 534 центральні та 141 територіальна посада мають утримуватися за кошти спеціального фонду державного бюджету. Тобто центральний апарат нового регулятора буде майже у шість разів більшим за центральний апарат старої служби. Орієнтовне щорічне фінансування Укрфармагентства оцінювалося у 1,6 млрд грн — приблизно у 2,5 раза більше, ніж сукупні витрати Держлікслужби та Державного експертного центру у 2024 році. Це ще не затверджений бюджет агентства на 2027 рік, а попередній орієнтир. Але саме він показує масштаб майбутнього державного ринку посад, інформаційних систем, лабораторних досліджень, експертиз, обладнання, консалтингу та адміністративного утримання.
Колишнього голову Держлікслужби вже судитимуть у справі про недостовірне декларування будинку, яким, за версією НАБУ і САП, фактично користувалися він та його дружина. Ця справа не доводить лабораторну змову, а його вина має бути встановлена судом. Але вона показує глибину репутаційної кризи старого керівництва. Начальника звільнили, кримінальну справу передали до суду, а апарат, який роками працював разом із ним, готується перейти до структури з удвічі більшим штатом і незрівнянно ширшими можливостями.
Отже, нам пропонують створити орган, який одночасно регулюватиме вхід на ринок, перевірятиме його учасників, збиратиме з них внески, контролюватиме лабораторії, видаватиме адміністративні акти, розподілятиме бюджетні кошти й матиме сотні працівників. І при цьому кінцевий кадровий ключ усе одно залишається у міністра. Проблема не в самій концентрації функцій — європейські регулятори теж мають широкі повноваження. Проблема в тому, що європейський масштаб повноважень намагаються встановити поверх української культури безвідповідальності, вибіркового нагляду та персональної недоторканності чиновницького апарату.
А де запобіжники — і куди дивиться ДРС?
У державі формально існує спеціальний орган, створений саме для таких ситуацій, — Державна регуляторна служба України на чолі з Олексієм Кучером. Сама ДРС називає себе «рефері між бізнесом і владою», а своєю місією — недопущення економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення державного втручання й усунення адміністративних перешкод для підприємництва
Чому це ніхто не зупиняє? Бо відповідальність розкладена між десятком кабінетів. МОЗ називає проєкт євроінтеграцією. Мінфін дивиться на кошторис, але не на регуляторне захоплення. Міжнародні партнери перевіряють відповідність європейським директивам, але не завжди бачать українські кадрові клани. ДРС може аналізувати регуляторний вплив, але не має політичної сили самостійно зупинити рішення Кабміну. Парламентський комітет підтримує створення агентства як виконання євроінтеграційних зобов’язань. У результаті кожен контролює окремий гвинтик, а відповідальності за всю машину не несе ніхто. Я бачу МОЗ з незамінним Ляшком взагалі всіх мав на увазі, окрім себе і невеликого прошарку фармбізнесу, який вкотре рівненько пострижуть.
І це вже не питання одного агентства. Це діагноз державі. Чи залишився в ній хоч один орган, здатний сказати: так, Україні потрібен сучасний фармацевтичний регулятор, але для цього не обов’язково створювати тисячоголового монстра, фінансованого його підконтрольними, під політичним ключем міністра і без публічного доказу, що користь перевищить витрати та ризики? Або ще краще, якщо скаже: що такий орган і нова орда чиновників із таким бюджетом для вооючої країни є обтяжливим та недоцільним. У нас що, вже пішов виробничий бум, повалили інвестори відкривати фармзаводи, виробляти ліки та препарати?.. Ні. а тоді нахіба плодити тих, хто нічого не виробляє, а тільки споживає і паразитує на бізнесі?
