Останні інтервʼю Червінського про кротів (ймовірних) в українській владі знову актуалізували питання про те, чи неминучим було повномасштабне вторгнення 2022.
Ну, найкоротшу й найпереконливішу відповідь на нього вже дав свого часу генерал Наєв:
- Якщо противник ставить по лінії наступу батальйон - ми маємо зі свого боку розмістити батальйон. Якщо бригаду - ми також ставимо бригаду. І тоді наказ на ворожий наступ, найімовірніше, не буде відданий.
Дозволю собі трошки розширити коментар генерала.
Якби українська влада не ігнорувала інформацію найвпливовіших розвідок світу й готувалася до ворожої інвазії - рила окопи (так, уявіть собі - К.В.), будувала укріплення, мінувала, оголосила воєнний стан і провела бодай часткову мобілізацію (хоча б тих сотень тисяч досвідчених воїнів, котрі пройшли через АТО), почала активну дипломатію з союзниками щодо надання зброї й фінансової допомоги, Путін стовідсотково зрозумів би, що угрупування в 180 тисяч бійців за жодних обставин не може вистачити для нападу на Україну. І велика війна в лютому точно не розпочалася. А от чи наважився б він на оголошення мобілізації в мирний час і чи був готовий до інших наслідків своєї авантюри - не факт.
Нехай він буде сто разів імперіаліст і фашист, але в Україну він ішов точно не за руйнуванням своєї економіки, мільйоном жертв і позицією світового ізгоя, а за «кароткай пабєданоснай» (як це йому вдалося в Криму). Тому, як на мене, саме позиція української влади (і народу, який цю владу обрав) розвʼязала йому руки й штовхнула на авантюру.
Я не розвідник, як Червінський, і нічого стверджувати щодо ворожої агентури не буду. Цю банду в будь-якому варіанті треба віддавати під суд - навіть якщо це була щира помилка.
Хоча зрозуміти дії Зеленського в цій парадигмі дуже складно
