Уже в червні 2025 року державний бюджет України, ухвалений з тріумфальними заголовками про "найбільше фінансування армії", втратив залишки достовірності. Міністр фінансів Сергій Марченко, затиснутий між комітетами та міжнародними донорами, був змушений визнати: на оборону не вистачає 400 мільярдів гривень. Це більше, ніж весь річний бюджет МВС або всі доходи митниці. Що пішло не так? І головне: хто нажився на дірах, які пробили цей бюджет, перш ніж його затвердили?
ЗНИЩЕНА ПЛАНОВІСТЬ І БЮДЖЕТ ЯК ФІКЦІЯ
Офіційно, бюджет 2025 року передбачав доходи в 2,3 трлн грн і видатки у 3,93 трлн грн. Дефіцит — понад 1,64 трлн. Усе виглядало нібито збалансовано: податки мали піти на ЗСУ, а соціальні програми — фінансуватися з допомоги партнерів. Але це було — фіктивне балансування. У реальності держава розписалась у нездатності контролювати потоки.
Та вже у травні уряд в паніці визнає: грошей на армію немає. Чому? Бо видатки виросли, доходи виявилися завищеними, а військові контракти — фіктивними або не виконані. І це при тому, що лише за перший квартал 2025 року бюджет зібрав 926 млрд грн, витратив понад 1,2 трлн грн, і 73% цих витрат — на оборону. А потім ще — понад 300 млрд "зайвих" контрактів. Бездумно. Безконтрольно. Безповоротно.
КОРУПЦІЙНИЙ КАРНАВАЛ: LECHMAR, ПРИКОРДОННИКИ І МВС
Фірма-прокладка з Польщі — Lechmar Sp. z o.o. — стала символом злочинного бюджету 2025 року. Їй заплатили понад 23 млрд грн за боєприпаси. Постачань не було. Гроші — зникли. Потім — ще 78 млрд. Той самий виконавець. Та сама відсутність контролю. Та сама кругова порука.
Хто платив? Не Міноборони. А Держприкордонслужба — структура під МВС. Навіщо прикордонникам тисячі тонн снарядів? Щоб обійти контроль. Бо оборонні закупівлі проходять перевірку, а ДПСУ — ні. Міноборони не могло укласти контракт — то віддали тим, хто міг і мовчав. Це була не помилка, а схема.
Усе це прикривалося політично. За лаштунками називали прізвища з ОПУ, силової обойми, посадовців, які курували оборонку. Але головне — це системне мовчання. Де офіційне розслідування? Де ТСК? Де кримінальні справи? Чи це теж передоплата?
ФОРТИФІКАЦІЙНИЙ ГРАБІЖ: 40 МЛРД І КІЛЬКА БЛОКІВ
Фортифікації, про які роками говорили як про основу стратегії стримування ворога, стали ще одним джерелом збагачення. У 2024-му на них виділили 40 млрд грн. Реально, як підтвердив Порошенко, було витрачено — 800 млн. Решта — розчинилась. На кешбеках, фіктивних підрядах, бетоні за цінами вдвічі вищими від ринкових, прокладках із Запоріжжя, Житомира, Херсону. А далі — або земля, або партизанський ручний труд військових.
У Харківській області працює, у Сумській — катастрофа. Але прем’єр встигає у звіті сказати: “фінансування забезпечено повністю”. Що саме забезпечено? Зуби дракона в степах, яких не видно ні з дрона, ні з супутника? Мільярди під землю без окопу?
І найгірше — повна відсутність відповідального. Ніхто не може сказати, хто координує фортифікації. Жоден міністр, жоден голова ОВА, жоден керівник РНБО. Бо відповідальний — той, хто дозволив красти. А значить — невидимий.
МЕРИ-ПРИВИДИ, АПАРАТ-ФАНТОМ І ЗАРПЛАТИ ПО 500 ТИСЯЧ
Поки країна в дефіциті, зарплати вищих посадовців не просто не скорочуються — вони продовжують зростати. У держпідприємствах керівники отримують 200–500 тисяч на місяць. Премії — мільйонні. Суди, держагентства, ОВА — процвітають, поки армія — у зборі на шкарпетки.
Найцинічніше — це так звані “мери-привиди”. Покровськ, Маріуполь, Токмак — громади, що перебувають під окупацією або в зоні бойових дій, але в них зберігається штат, зарплати, премії, бюджети. Чиновники — на зарплаті. Кабінети — на папері. Бюджети — списуються. Витрати — реальні.
Десятки мільйонів гривень щомісяця йдуть на апарати, які не виконують жодної функції. Бо апарат в Україні — це не про ефективність. Це — про лояльність. Кожен голова, кожен зам, кожен радник — це гарант голосів, підтримки, мовчання.
МОВЧАННЯ КОНТРОЛЕРІВ = СПІВУЧАСТЬ
ДАСУ, Рахункова палата, НАБУ, САП — або мовчать, або реагують постфактум. Жодного реального покарання. Жодного гучного вироку. Тимчасові слідчі комісії Верховної Ради — малоефективні. Навіть там, де є підозра в розтраті десятків мільярдів, справа загортається в тишу. Чому? Бо всі пов’язані. Бо всі — в схемі. Або бояться тих, хто в схемі. Або вже теж учасники. Або просто втратили мотивацію діяти в умовах, коли навіть найгучніші викриття стають приводом для відпустки, а не вироку.
Існує й інша причина — політична залежність. ДАСУ та Рахункова палата напряму підпорядковуються Кабміну та Верховній Раді, а тому будь-які гучні справи — це автоматично удар по своїх. НАБУ і САП — теоретично незалежні, але над ними зависає політичний дах у вигляді домовленостей з Банкової. Звідси — тиша. Звідси — постійні витоки інформації до фігурантів справ. Звідси — показові затримання за другорядними епізодами і злиті розслідування в мільярдних угодах.
Додатковим елементом контролю є також повний вплив Офісу Президента на кадрову політику в антикорупційних органах, зокрема — на діяльність Бюро економічної безпеки (БЕБ). Хоча формально конкурс на посаду голови БЕБ мав бути незалежним, реальна процедура показала інше: конкуренція була зведена до фарсу, а кандидат, який мав підтримку Банкової, отримав пост, попри відсутність професійного досвіду і численні конфлікти інтересів. Це — симптом. Коли орган, покликаний ловити економічних злочинців, обирається не за законом, а за вказівкою, — очікувати незалежного слідства на мільярдні схеми годі.
Що таке ТСК? Це ширма. Імітація парламентського контролю. Замість слідства — звіти без наслідків. Замість оприлюднення — брифінги в кулуарах. У найкращому разі — створення проміжного інформаційного шуму, який нічого не змінює. Бо якщо розкрутити справжній ланцюг — він може завести до самих верхів. А цього не дозволять ні у фракції влади, ні в адміністративних офісах президентської вертикалі.
Тому мовчання контролерів — не випадковість. Це елемент системи. Без нього вона б не працювала. Бо якщо хоча б один справді незалежний орган почне діяти — вся піраміда схем завалиться. Тому всі мовчать. Тому і є співучасниками.
ЯК МИ ДО ЦЬОГО ДОЙШЛИ?
Бюджетні правила під час війни були зруйновані навмисно. Повноваження розширені, механізми погодження — спрощені, а прозорість — демонтажована. Контроль — мінімізований. Умови грантів від партнерів — м’які, з орієнтацією на “довіру”, яку система девальвує щодня. Депутати перетворені на статистів у чужих сценаріях, міністри — на координаторів потоків, а Рада — на інструмент легалізації розподілу впливу між групами.
Ключова зміна — зникнення публічної стратегії. Ніхто не пояснює, яким має бути бюджет перемоги. Його не існує навіть на рівні концепції. Натомість бачимо бюджет імпровізації, латання, умовностей, який керується не воєнною логікою, а логікою виживання політичних гравців. Бюджет пишеться під кулуарні політичні домовленості, а отримувачі коштів — під розподіл впливу між коаліцією Банкової, “своїм” бізнесом і лояльними главами відомств. Навіть у війні зберігається рентна модель — тільки тепер ренту беруть з оборони.
У результаті, замість мобілізаційного бюджету ми отримали гібрид: декларації про війну, а на практиці — розбазарювання воєнних коштів у мирному стилі. “Фортифікації” — в бетон через своїх, “дрони” — через наближених, “боєприпаси” — через фірми-прокладки. І ніхто не несе політичної відповідальності за провали. Бо головне — не перемогти, а залишитися при впливі.
Немає у центрі жодної нової ідеї, як країна має перемагати економічно. Немає модернізаційного плану. Немає зв’язку між бюджетом і перемогою. Є лише інерція, глибока політична корупція і театралізована турбота про фронт.
ЩО РОБИТИ?
1. Повний секвестр до 300–500 млрд грн — з усіх другорядних і паразитарних статей.
2. Відміна зарплат і премій в ОВА і установах на непідконтрольних/евакуйованих територіях.
3. Встановлення обмеження зарплат державних службовців — максимум 10 мінімальних.
4. Повний аудит оборонних контрактів — з першого дня 2024 року.
5. Повна заборона капітальних видатків в 50-кілометрової зони до лінії фронту, припинити утримання адміністрацій захоплених та окупованих московією населених пунктів.
6. Передача фортифікаційної координації — виключно ЗСУ, без ОВА.
7. Відставки і кримінальне розслідування щодо всіх осіб, дотичних до схем з ДПСУ.
Цей бюджет — не лише про гроші. Це про довіру. До влади. До держави. До війни. Якщо ми і далі будемо жити з ілюзією, що "головне, щоб не заважали армії", то скоро не буде ані армії, ані бюджету, ані держави. Бо війна — це не лише фронт. Це — і фінанси. І якщо влада проїдає війну, то хтось мусить це зупинити. І краще — нам, а не тим, хто чекатиме нашої поразки.
