Цей пост сподобається далеко не всім, але я його таки викладу.
Знаєте, чому я украй нечасто коментую скандали навколо української мови? Тому що терпіти не можу лицемірства. А стикаюся я з ним, на жаль, регулярно. І от вам конкретний приклад.
Я 150% гарнтії даю, якщо я зараз викладу гнівний пост про необхідність захищати українську і про загрозу українській з боку російської, цей пост набере шалені перегляди і матиме пару тисяч лайків так точно. Правда?
А тепер робимо інакше. Пройдіть по моїй стрічці новин і гляньте скільки лайків мають мої пости присвячені книжкам. Українським книжкам. Книжкам українською мовою, написаним українськими авторами. Скільки лайків набирають пости присвячені літературним конкурсам та книжковим фестивалям? Бачите?
Чому я пишу про лайки? Бо ФБ не дає кількості переглядів, але умножте кількість лайків на 15 - ви матимете кількість переглядів. Приблизно.
Отака картинка. А тепер поясніть мені як так відбувається, що пости про необхідність боротися за українську проти когось, набирають масу переглядів та схвалень, і водночас пости про реальний культурний продукт українською мовою цікавість викликає суто прохідну?
Я не пишу про мої книжки - не подобається, то хай буде так. Це суто ваша справа.
Але ж я викладаю пости про твори інших авторів. Я викладаю пости про фестивалі, де можна знайти книжки цікаві саме вам. Я бачу тенденцію. Український культурний продукт моєму читачеві не цікавий? Правда?
Ви не в курсі, що перепост посту про книжку або про фестиваль приверне увагу ваших друзів та підписників? Ви не знаєте, що лайк під постом збільшить перегляди посту? Але ж ви всього цього не робите - бо вам байдуже. Хіба не так?
Але чому тоді вас так тригерить тема засилля російської? Ви хочете боротися за українську щоби що? Ну як так виходить, що боротися за українську вас вабить, а підтримати український культурний продукт - не цікаво?
Ваш ідеал, аби ваші діти дивилися в українському перекладі фільми які знімає Голівуд? Ви сумніваєтеся що за інших обставин на заміну Голівуду швидко прийде "Мосфільм"? Так я вас обрадую, нам умовно "пощастило", що Москва впала в агресивне імперство. Залишилася б Москва на позиціях "м'якої сили" і "м'якого проникнення", як у середині нульових - і русифікація навколо нас стала б невідворотньою.
Серед іншого - тому що вам цікавий не український культурний продукт, вам цікава боротьба проти... А ви ніколи не замислювалися, що "боротьба проти" рано чи пізно приведе до "боротьби за імперію"? У нашій історії вже було таке, коли наші предки так заповзяти прагнули батися "проти ляхів, татар та бусурманів" (щиро перепрошую у представників цих народів) що почали битися за інтереси Москви? Бо битися треба було не проти, а за. За свою державу, наприклад.
Мова - інструмент. І цей інструмент треба застосовувати. Бо так само як шабля що сторіччами лежить у засирілих піхвах, вкривається іржею і перестає бути зброєю, так само й мова яка не знаходить втілення в літературі та мистецтві, стає архаїкою. І зникає. Бо її витісняє мова більш розвинена.
Поцікавтеся, скільки геморою мала Фінляндія зі шведізацією. Дізнайтеся, як опирається тотальній франкізації Бельгія. Про опір всієї Європи британізації - окрема масштабна тема.
Ми не оригінальні. Всі ті самі проблеми є скрізь.
Я українець і я щиро хочу аби моя мова поширювалася і розвивалася. Саме для цього свого часу я - інженер-конструктор і підприємець - став писати книжки. Аби донести думку словом - українським словом. Але, скажіть мені, кому потрібне слово, якщо українці бажають не споживати слово, а битися за слово... Ігноруючи при цьому, саме слово?
Не треба відповідати мені. Відповістіть собі. Відповістіть, чому так? Чому пости зі срачами за мову - з переглядами і лайками, а пости про книжки - без уваги? Вам не цікаво, правда?
