"- А надто в її класичній формулі -- перенесення повідомлення від відправника до отримувача"
Метафора перенесення, зазначав він, тут не підходить, бо вона навіює думку, наче відправник "передає" те, що отримує адресат.
Але нічого подібного не відбувається.
Відправник нічого не віддає - в тому сенсі, що інакше сам мав би це втратити...
Метафора перенесення зосереджує увагу на тому, ХТО повідомляє. А значить - вимагає саме від нього певного уміння". І це - помилка, вважає Луман.
...Бо що таке інформація? Це, на думку соціолога, поява певних змін в системі.
Одна система зазнає цих змін. Інша система спостерігає за цими змінами і приписує їм певну інформаційну значущість.
Комунікація не означає наміру комунікувати.
Просто одна система, реагує на зміни, і, зазнаючи певної турбулентності, збуджується.
Якщо інша система "настроєна на хвилю" цього збудження, вона вступає у резонанс, також збуджуючись. І лише потім намагається провести селекцію, тобто перебрати всі можливі смисли, накопичені її досвідом, аби зрозуміти суть змін про які "повідомила на весь світ" інша система.
За допомогю селекції сенсів система обирає ті референції смисла, які в майбутньому дозволять сформувати і зміцнити певні очікування і відкинути всі інші.
Отже, за Луманом, сенс повідомлення завжди належить тому, хто здійснює селекцію.
При тому, підібрані отримувачем сенси можуть не співпадати з первинними, народженими в попередній системі.
І ще кілька тез соціолога:
Навіть правильно потрактовані сенси ніяк не впливають на бажання продовжувати комунікацію.
Воно залежить тільки від ступеня збудження системи.
Якщо інша система не настроїла свій камертон на потрібну хвилю, вона сприйме комунікацію як "сірий шум", не зрезонує на нього, а отже не шукатиме в ньому смислів. І - припинить діалог.
Якщо система зрезонує на збудження, але не знайде смислу повідомлення, може продовжити комунікацію для уточнення деталей..
Простий обмін точками зору не є комунікацією, бо не передбачає резонансу.
Досягнення повного і остаточного консенсусу означає кінець комунікації, а отже, в перспективі, й соціуму.
***
Можна сперечатися з Луманом, але варто погодиьися, що його теорія ламає наші усталені уявлення про комунікацію як інструмент переконання, донесення нашої правди і наших ідей до суспільства і світу в цілому. Якщо виходити з позиції Лумана, тут далеко "не все так однозначно".
Тож тримайте декілька похідних з цієї теорії.
1. Вдалу комунікацію із світом не забезпечиш декларуванням своїх наративів, її запорука - потужність наших внутрішніх вібрацій у відповідь на зміни й виклики, що постали перед нами.
2. Від наших дипломатів, пропагандистів і журналістів залежить далеко не все. Кожна країна винесе із комунікації з нами ті (і тільки ті) сенси, які відповідатимуть її (а не нашим) очікуванням.
Щоразу, намагаючись щось до когось донести, маємо спитати себе, а чи правильно нас зрозуміє той, з ким ми комунікуємо?
3. Усе сказане нами буде сприйнято як "сірий шум", якщо ми в своїй комунікації не базуватимемося на цінностях тих, до кого прагнемо достукатися, не звертатимемося до проблем, які резонують у їхніх суспільствах.
4. На початку комунікацій важливі не смисли, а гучність і сила голосу.
5. Мовчки погоджуючись з усім, що нам кажуть, ми зробимо комунікацію непотрібною. Заперечуючи все, зробимо її неможливою.
6. Відмовляючись комунікувати з тими, з ким є бодай одна спільна точка дотику, ми не сіємо в душі людства нічого, окрім байдужості...
