Наприкінці 2023 року, в момент гострої суспільної втоми та невизначеності, Президент Володимир Зеленський вимовив фразу, яка мимоволі стала найточнішим описом його моделі правління: «У мене невелика команда — 5-6 менеджерів. Якщо я її позбудуся, ми станемо слабшими».
Сьогодні, в середині 2025-го, коли сьомий рік його президентства тримається на юридичній конструкції воєнного стану, ці слова звучать як вирок. Вони викривають фундаментальну підміну, що відбулася в державі: підміну публічних інститутів неформальною «радою директорів», підміну закону — особистою лояльністю, а головне — підміну легітимності голим фактом легальності.
Легальність президента — його формальне право залишатися на посаді — забезпечена Конституцією. Але легітимність — політична категорія, що базується на довірі власного народу та визнанні міжнародних партнерів, — сьогодні переживає системну кризу. І причиною цієї кризи є діяльність тих самих «менеджерів», яких Зеленський вважає опорою своєї сили. Вони перетворили Офіс Президента на закриту корпорацію, яка методично руйнує політичний капітал свого ж патрона. Це історія про те, як ця корпорація працює і яку ціну за її ефективність платить вся країна.
Частина І. Анатомія «Корпорації ОП»
Замість побудови міцних державних інститутів, здатних функціонувати незалежно від прізвищ, команда Зеленського обрала інший шлях — створення паралельної, тіньової держави з центром ухвалення рішень на вулиці Банковій. Ця модель має три ключові характеристики:
Деінституціоналізація: Офіс Президента перестав бути адміністративним органом і перетворився на повноцінний тіньовий уряд. Він дублює і, що важливіше, контролює Кабінет Міністрів, силові відомства, зовнішню політику та економічний блок. Формальні процедури та колегіальні рішення замінені ручним управлінням.
Приватизація функцій: Ключові державні напрямки були віддані на відкуп неформальним «кураторам». Забезпечення правосуддя, економічна політика, міжнародні відносини — все це стало сферою впливу конкретних людей з оточення президента, а не функцією знеособлених державних органів.
Закритий клуб: Потрапити в цю систему можна лише за принципом особистої відданості. Професіоналізм та репутація є вторинними. Головна вимога — бути частиною команди, яка ставить інтереси корпорації вище за державні.
Частина ІІ. Ключові акціонери та їхні ролі
Діяльність цієї корпорації забезпечують її топменеджери — кожен у своєму «департаменті».
1. Андрій Єрмак: Голова правління та CEO
Найвпливовіша постать в Україні після президента, Андрій Єрмак є операційною системою цього режиму. Його повноваження давно вийшли за межі посадових інструкцій керівника ОП.
Функціонал: Він є де-факто міністром закордонних справ, ведучи ключові переговори (часто потрапляючи в міжнародні скандали, як-от «україногейт» через контакти з адвокатом Трампа Руді Джуліані). Він — тіньовий міністр оборони та голова спецслужб, що координує силовий блок. Він — головний кадровик країни, чиє слово є вирішальним при призначенні урядовців, голів ОВА та керівників державних компаній.
Скандали та імунітет: Єрмак майстерно уникає прямої юридичної відповідальності. Скандал із «плівками Єрмака», де його брат Денис обговорював призначення на держпосади за гроші, закінчився переслідуванням викривача, нардепа Гео Лероса, а не фігурантів записів. У резонансній справі «Вагнергейту», де Єрмака звинувачували у зриві спецоперації із затримання російських найманців, Зеленський особисто захистив його, назвавши розслідування Bellingcat «інформаційною атакою».
Реакція президента: На будь-яку критику Зеленський відповідає беззастережною підтримкою, називаючи Єрмака «потужною людиною», яку «недоцільно втрачати». Ця непохитна довіра перетворила Єрмака на незамінного, але й вкрай токсичного для репутації президента менеджера.
2. Департамент безпеки та юридичного прикриття: Олег Татаров та Андрій Смирнов
Цей тандем став символом деградації правоохоронної та судової систем. Їхнє завдання — забезпечувати імунітет для «своїх» і створювати інструменти тиску на опонентів. Ідеологом такого підходу до «правосуддя» на початку каденції Зеленського вважався Андрій Портнов, одіозний заступник глави АП Януковича, який повернувся в Україну за день до інавгурації Зеленського і розгорнув кампанію юридичного терору проти опонентів нової влади. Саме він, за даними журналістських розслідувань, мав колосальний вплив на ДБР і суди через своїх ставлеників в ОП, зокрема Татарова і Смирнова. Санкції США у 2021 році та подальша втеча з України у 2022-му поклали край його прямому впливу, а його вбивство в Іспанії у травні 2025 року стало символічним фіналом епохи реваншу. Але його методи та люди залишилися.
Олег Татаров — це «смотрящий» за правоохоронною системою. Чиновник часів Януковича, який публічно виправдовував розгін Майдану, він став уособленням безкарності. Його власну корупційну справу («справа Микитася») у 2020 році було безпрецедентно саботовано: генпрокурорка Ірина Венедіктова змінила прокурорів, а справу незаконно передали з НАБУ до СБУ, де її фактично «поховали». Попри тисячні петиції та протести, Зеленський особисто захищав Татарова, називаючи його «чесною людиною». Для суспільства та міжнародних партнерів, які бачили, як понад 40 громадських організацій закликали Євроюст не співпрацювати з Татаровим, його присутність на посаді стала остаточним доказом імітації боротьби з корупцією.
Андрій Смирнов, будучи куратором судової реформи, за свідченнями експертів, зробив усе для її провалу. Вершиною його кар'єри стала кримінальна справа, відкрита НАБУ у квітні 2024 року. Слідство встановило, що Смирнов, використовуючи вплив ОП, допоміг бізнесмену виграти тендер в обмін на будівництво двох розкішних вілл в Одеській області. Схема виявила всю глибину кумівства: рішення в Антимонопольному комітеті для Смирнова забезпечувала голова тендерної колегії Ірина Копайгора, донька викладача права Зеленського, а очолювала АМКУ давня подруга родини президента Ольга Піщанська. У травні 2025 ВАКС арештував Смирнова, що стало першим випадком, коли топменеджер «корпорації ОП» опинився за ґратами.
3. Фінансовий департамент: Ростислав Шурма та Тимур Міндіч
Цей блок відповідав за контроль над грошовими потоками. Його діяльність прямо суперечила головній обіцянці Зеленського 2019 року — боротьбі з олігархами.
Ростислав Шурма, виходець з імперії Ріната Ахметова та колишній політик від проросійського «Опозиційного блоку», став головним економічним радником. Скандал із отриманням його родиною сотень мільйонів гривень за «зелену» енергію з окупованих територій став символом цинічного збагачення під час війни. НАБУ відкрило справу, а у липні 2025 року, спільно з німецькою поліцією, провело обшук у будинку Шурми під Мюнхеном. Реакція Зеленського була показовою: замість сприяння слідству, він публічно розкритикував НАБУ за «неефективність» і через тиждень підписав закон, що обмежив незалежність антикорупційних органів. Це стало найяскравішим доказом того, що захист свого «менеджера» для президента важливіший за антикорупційні зобов'язання перед суспільством та Заходом.
Тимур Міндіч — давній бізнес-партнер Зеленського по «Кварталу» та соратник олігарха Ігоря Коломойського. Не обіймаючи офіційних посад, він був неформальним скарбником та зв'язковим. Його квартира слугувала тіньовим штабом, а його родина також потрапила в поле зору НАБУ: у червні 2025 року за розкрадання коштів «Харківобленерго» затримали його двоюрідного брата Леоніда. Історія з Pandora Papers, що висвітлила офшорні схеми «кварталівців», також кинула тінь на Міндіча як на можливого довіреного зберігача непублічних фінансів команди.
4. Департамент інфраструктури та PR: Кирило Тимошенко
Молодий та амбітний заступник Єрмака, Тимошенко курував найдорожчий проєкт президента — «Велике будівництво». Його історія — приклад того, як відірваність від реальності та зловживання статусом призводять до політичного краху.
Спосіб життя та скандали: Найбільше обурення викликала історія з позашляховиком Chevrolet Tahoe, який компанія General Motors передала Україні як гуманітарну допомогу для евакуації людей з фронту. Замість цього автомобіль опинився в особистому користуванні Тимошенка. Після розслідування Bihus.Info та суспільного тиску він був змушений відмовитися від авто. До цього додалися поїздки на розкішному Porsche Taycan та підозри у причетності до розкрадання гуманітарки в Запоріжжі.
Реакція влади: У січні 2023 року на тлі накопичення скандалів та тиску з боку міжнародних партнерів Зеленський звільнив Тимошенка. Це було подано як «кадрова ротація», але всі розуміли, що це вимушений крок, щоб позбутися токсичного члена команди, чий спосіб життя занадто контрастував із реаліями воюючої країни.
5. Департамент внутрішніх комунікацій та GR: Сергій Шефір
Найдавніший соратник президента відповідає за непублічну частину політики — домовленості. Його функція — бути мостом між Офісом та олігархічними кланами, забезпечувати потрібні голосування в парламенті та «вирішувати питання», які не можна довірити офіційним особам. Існування такої посади доводить, що реальна політика в країні робиться не в публічній площині, а в тіні кулуарних угод.
Частина ІІІ. Системна Криза Легітимності
Кожна дія, кожен скандал, пов'язаний із цими «менеджерами», завдає прямого удару по двох стовпах, на яких тримається легітимність президента після травня 2024 року.
Внутрішній суспільний договір. Українці готові терпіти обмеження воєнного стану та відсутність виборів, але в обмін на справедливість і спільну участь у боротьбі. Коли ж вони бачать, що для вузького кола осіб діють інші правила — збагачення на війні, уникнення відповідальності, — цей неписаний договір руйнується. Гасло «Дістало!», що дедалі частіше лунає на протестах, — це симптом глибокої кризи довіри. Це відчуття, що влада живе в паралельному світі, де немає ні війни, ні закону.
Зовнішня довіра партнерів. Міжнародна допомога — військова та фінансова — базується не лише на геополітиці, а й на довірі до української влади та її відданості демократичним цінностям. Коли партнери бачать системні атаки на антикорупційні органи, ручний контроль над судами та концентрацію влади в руках непідзвітних радників, їхня довіра випаровується. Підтримка перетворюється з ідейного партнерства на вимушену транзакцію, що є значно менш надійним фундаментом.
Таким чином, захищаючи своїх «менеджерів», Зеленський свідомо обмінює їхню особисту лояльність на довіру власного народу та ключових союзників. Це програшна в довгій перспективі гра.
Частина IV. Висновки
Аналіз діяльності «Корпорації ОП» приводить до кількох глибоких і тривожних висновків.
По-перше, проблема України — не в корупції як явищі, а в патологічній моделі управління, що була побудована. Ця система, що базується на особистій відданості, а не на силі інститутів, є за своєю природою крихкою, неефективною і саморуйнівною. В умовах екзистенційної війни така модель є прямою загрозою національній безпеці.
По-друге, президент потрапив у трагічну пастку власної конструкції. Прагнучи до максимальної концентрації влади для досягнення «швидких результатів», він став заручником свого оточення. Він не може позбутися цих «менеджерів», оскільки їхній публічний крах означатиме крах усієї його системи правління та визнання власної помилки. Захищаючи їх, він змушений руйнувати свою легітимність. Це класичний цугцванг, де кожен наступний хід лише погіршує становище.
По-третє, і це найголовніше, внутрішня криза легітимності прямо загрожує здатності України перемогти у війні. Неможливо ефективно мобілізувати націю на тривалу боротьбу, коли її лідери втратили моральний авторитет. Неможливо розраховувати на стабільну підтримку союзників, які дедалі більше сумніваються в демократичному майбутньому країни. Внутрішній фронт довіри виявляється не менш важливим, ніж лінія зіткнення на сході та півдні.
Сьогодні президентське крісло Володимира Зеленського, хоч і є легальним, дедалі більше зависає в політичному вакуумі. Опори під ним тануть. Подальше просування цим шляхом неминуче призведе до моменту, коли відсутність легітимності зробить неможливим ефективне управління державою.
Історія розсудить, чи був цей шлях свідомим вибором, чи трагічною помилкою. Але щоб уникнути національної катастрофи, змінювати підходи і поведінку має президент, а не суспільство. Вибір, що перед ним стоїть, — це вибір між вірністю своїм п'яти «менеджерам» і вірністю сорока мільйонам громадян. І часу на цей вибір залишається дедалі менше.
