А річ в тому, що поки вони переконували нас у неспроможності, самі ж виявилися нездатними стати нацією, та й індивідами. По суті росіяни - це суповий набір, так само йдуть в чийсь суп. Не вони вирішують, не вони планують, і не вони ж відповідають, за їх думкою: "а нас за что??"
Вони не розуміють, ХТО вони в своїй державі. Тюремна система будувалася в них багато років поспіль, отже вкорінена в свідомість як єдина, здатна на існування на великій наполовину не обжитій території. Їх, росіян, місія - виживати. Причому за рахунок більш слабких співгромадян. Країна ділиться на тих, хто б'є - і тих, кого б'ють. Частина працює в силових структурах - частина від них потерпає. Вся ця велика тюрма обклеєна подекуди шпалерами, по периметру посаджені квіточки, в кутку під стелею - телевізор, але пульт знаходиться в руках купки жадібних маленьких людей.
Ще можу дати стану росіян таку характеристику - "синдром страуса". Але ж якщо голова не чує, то щось інше таки підгорає? Як почула в соцмережах, "аби дощ не пішов"
