ОНОВЛЕННЯ: 31 ЛИПНЯ 2025 РОКУ – ПОВТОРНЕ ГОЛОСУВАННЯ
31 липня Верховна Рада України вдруге проголосувала за "відновлення незалежності НАБУ і САП" — цього разу остаточно, в другому читанні, 331 голос “ЗА”, 0 “ПРОТИ”, 0 “УТРИМАЛИСЬ”. Це не просто «одностайність». Це — індульгенція парламенту, який за тиждень до цього сам і проголосував за демонтаж тієї незалежності. Винні – всі. Всі фракції. Всі “патріоти” і “державники”.
Проте під гаслом «виправлення помилки» знову не було скасовано ключові узурпаційні норми. А значить — криза не завершилась. Вона просто стала тіньовою.
I. Не відкат, а спроба зберегти обличчя
Формально новий закон (на базі президентського законопроєкту №13533) скасовує найбільш резонансні положення з попереднього — №12414, ухваленого 22 липня під акомпанемент обшуків СБУ в НАБУ. Але:
- не скасовано правку про обшуки без ухвали суду;
- не скасовано норму про монополію Генпрокурора на підозри топ-посадовцям;
- залишено можливість призначати прокурорів без конкурсів під час воєнного стану.
Це три глибокі шви, що залишилися після операції Банкової з переформатування антикорупційної системи під ручне управління. І ці шви ніхто не збирається розшивати.
II. Те, що не голосувалось — небезпечніше за те, що відкотили
Під час публічного відступу Банкової — суспільство відстояло лише верхній рівень. Але у глибинах КПК і Закону “Про прокуратуру” залишились три токсичні норми:
1. Обшуки без рішення суду
У новій редакції КПК дозволено проводити обшук без дозволу слідчого судді, якщо слідчий “обґрунтовано вважає, що інакше буде втрачено докази”. Але ця “обґрунтованість” — одностороння, неперевірена і безкарна.
У США, на які часто посилається Банкова, така норма існує як виключення, але:
- слідчий зобов’язаний повідомити суд ex post,
- суд може визнати обшук незаконним, а докази — неприпустимими,
- зловживання карається дисциплінарно і кримінально.
В Україні жодного з цих запобіжників немає. Тому ця норма — легалізація раптового вторгнення силовиків до будь-кого з політичних, медійних чи громадських середовищ, під прикриттям “загрози доказам”.
2. Підозри тільки від Генпрокурора
За новими правилами, лише Генеральний прокурор має право повідомити про підозру:
Президенту,
Голові ОПУ,
їхнім заступникам,
Керівникам НАБУ, САП, ВАКС, ДБР, БЕБ тощо.
Це де-факто індульгенція для всієї Банкової. Бо Генпрокурора призначає Президент. І жоден Генпрокурор не підписуватиме підозру тим, хто його призначив.
Такий механізм існував у Росії, де тільки Генпрокурор міг порушити справу проти вищого чиновника. З 2007 року цим майже ніхто не скористався.В Україні ми тепер маємо таку ж “вертикаль”, з тією ж безкарністю.
3. Прокурори без конкурсів під час воєнного стану
За перехідними положеннями нового закону, у разі воєнного стану прокурорів можна призначати без конкурсів і публічного відбору. Це дає змогу заповнити САП, ОГП і інші структури лояльними “новими кадрами” без перевірки доброчесності.
Ця правка — міна уповільненої дії: її активують, щойно стихне резонанс.
III. Куди все котиться? Сценарій Банкової
Зіграти в “відкат” — і зняти міжнародну напругу.
Залишити критично важливі норми, які надають контроль.
На хвилі “відновлення НАБУ” поступово перезапустити прокуратуру через ручні призначення.
Залишити привід для майбутнього тиску на незручних: журналістів, активістів, конкурентів.
Це не реформа, а стратегічна адаптація до суспільного тиску, без реального відмовлення від інструментів авторитарної централізації.
IV. Тиша Заходу — друга проблема
Попри очевидність ситуації, більшість дипломатів мовчить. Частина послів G7 привітала “рішучий крок до відновлення антикорупційної архітектури”. Але ніхто не сказав про залишені норми.
ЄС мовчить про призначення прокурорів без конкурсів.США не коментують норму про обшуки без суду.
Це безпечне лицемірство, яке влада чудово зчитує: можна тиснути до того моменту, поки виглядаєш “реформатором”.
V. Чого вимагає суспільство
Скасування норми про обшуки без суду або запровадження механізму контролю;
Вилучення правки про “монополію підозр” Генпрокурором щодо вищих посадовців;
Заборона на призначення прокурорів без конкурсів;
Реформування ВАКС і перезапуск САП через конкурс;
Відставка керівника НАБУ Семена Кривоноса за непрозору поведінку, втрату довіри, зустрічі з фігурантами справ;
Скасування грошових застав для топ-корупціонерів (за аналогією з державною зрадою);
Бо корупція в час війни — це не економічне питання. Це зрада, що вбиває.
VI. Імена, які мають відповідати
Політико-правова відповідальність за спробу узурпації:
Андрій Єрмак — головний куратор вертикалі впливу;
Олег Татаров — архітектор ручного контролю;
Давид Арахамія — координатор кнопкового ресурсу;
Андрій Іонушас — голова профільного комітету;
Руслан Стефанчук — інструментальна функція і легітиматор процесу;
Максим Бужанський — рупор антидемократичного дискурсу, українофоб і речник “антиМайдану”.
Без відповідальності за ці прізвища жодна реформа не буде легітимною.
VII. Висновок
Сьогоднішнє голосування 31 липня — не фінал. Це лише друга серія. Суспільство здобуло тактичну паузу. Але влада зберегла найнебезпечніші інструменти і вже знає, як знову з ними працювати.
Ми ще маємо шанс не програти війну за республіку.Але це залежить не від голосувань, а від пам’яті і волі суспільства.
Поки ми здатні не мовчати — гра не завершена.
