Як проходили війни, наприклад, у Середньовіччі: зійшлися два війська, вирішальна битва, дали (чи отримали) люлєй, взяли столицю ворога, супер, молодці, війна завершена (принаймні на якийсь час).
Умовному селянину було відверто начхати, кому він має сплатити податки: королю Франції чи герцогу Бургундії, бо його життя принципово не змінювалося, селян грабували всі сторони, але намагалися не знищувати вщент, бо кушоць все ж-таки хочецця.
Сучасні війни (локальні конфлікти не рахуємо), особливо наша, є переважно екзистенційними війнами - тобто, війнами на знищення держави, ідентичності, або навіть цілого соціуму.
У подібних умовах війна не може бути справою "маленької, але професійної" армії, бо де-факто воює не лише вона, в весь народ.
Принаймні, так має бути, бо наслідки поразки відчують всі, дружно і по повній, сховатися не зможе ніхто в межах країни.
Окремий привіт ждунам, які вважають, що їх окупанти точно пожаліють і не читатимуть. Нагадую "сльозний відос" однієї цьоці з Покровська, яка дуже чекала асвабадітєлей, а її чоловік навіть хотів в окупаційну армію піти. Але сталося інакше - троє синіх в дим окупантів вперлися до їхньої квартири, чоловіка задвохсотили, а саму цьоцю "уєстєствілі" у неприродній спосіб, не питаючи її згоди.
Це просто нагадування, бо таких випадків - тисячі , просто не всі потерпілі доживають до етапу "сльозний відос".
Ні, це не залякування, це якраз звичайна (на жаль) картина екзестенційної війни, у якій не існує сферичного в вакуумі мирного населення, є лише "свої" та "чужі", а коли відсутні моральні або юридичні обмеження, то з "чужими" коять все, що заманеться. У нашого противника, нагадую, ніяких обмежень немає.
Тому просто дякую всім хто всіма доступними способами долучається до оборони нашої країни: воює, волонтерить, донатить, бо розуміє, що наше виживання - справа спільна.
Ну а хто хоче допомогти на поточні витрати, яких цього місяця якось забагато, номер картки нижче.
Дякую!
