18 червня Україна завдала наймасштабнішого від початку вторгнення далекобійного дронового удару по Москві, вдруге за тиждень уразивши нафтопереробний завод "Газпром Нафта" у Капотні – приблизно за 15 кілометрів від центру міста.
Точна кількість українських далекобійних дронів, задіяних в атаці, невідома. За даними російських джерел, загальна кількість збитих по всій країні безпілотників 18 червня перевищила 550 одиниць, із них близько 180 були перехоплені на підступах до Москви. Проте кільком дронам усе ж вдалося досягти цілей – відеозаписи атаки зафіксували масштабні пожежі та вибухи. Не виключено, що в ударі також брала участь невелика кількість крилатих ракет.
Рейд став одним із найуспішніших далекобійних ударів України за весь час війни. Він також свідчить про ширший зсув у динаміці ударного протиборства між росією та Україною і демонструє, що невблаганна логіка ракетної оборони, з якою Україна живе вже роками, нарешті починає переслідувати й росію.
Виснаження протиповітряної оборони
Удар 18 червня не виник на порожньому місці. Йому передували місяці систематичних українських ударів по наземній мережі протиповітряної оборони росії, які відчутно прорідили рубежі захисту на підступах до Москви.
Найбільших втрат зазнали радари. У період з березня по травень Генеральний штаб України повідомив про пошкодження 24 радарних систем лише в Криму. У квітні було уражено ще 25 засобів протиповітряної оборони, серед яких найбільшу частку становили радари; крім того, втрат зазнали системи "Тор", "Бук", "Оса" та "Панцир". Поблизу Севастополя, Євпаторії та Дального за той самий період були знищені кілька компонентів С-400 і С-300В, радари супроводу та підсвічування цілей, а також пускові установки.
Служба безпеки України стверджує, що її підрозділ "Альфа" лише упродовж 2025 року знищив або вивів з ладу близько половини наявного парку "Панцир-С". Цю цифру неможливо перевірити незалежно. Проте вона загалом узгоджується з верифікованими даними про 45 втрат "Панциря" (пошкоджених або знищених) із 2022 року – і ця цифра помітно зростала в останні місяці.
Сукупний ефект полягає в тому, що система протиповітряної оборони має менше цілісних рубежів і менш щільне сенсорне покриття, яке забезпечує цілевказання для тих перехоплювачів, що залишилися. Наявні засоби ППО та протиракетної оборони доводиться розосереджувати на дедалі більшій площі, бо дальність українських далекобійних ударних систем зросла, а кількість напрямків атаки збільшилася.
Дефіцит перехоплювачів
Ще донедавна брак перехоплювачів обговорювався майже виключно як українська проблема. Нестача українських перехоплювачів, передусім у сфері протибалістичної оборони, залишається одним із найгостріших викликів, що стоять перед Збройними силами України у коротко- та середньостроковій перспективі. Проте нині дедалі очевидніше, що дефіцит перехоплювачів дається взнаки й росії.
Перші суттєві повідомлення про те, що дефіцит стає серйозною проблемою для росії, з'явилися в листопаді 2025 року. Тоді спостерігачі зафіксували, що російські розрахунки заряджали наземні пускові установки "Оса-АКМ" застарілими корабельними ракетами-перехоплювачами 9М33М, а пускові установки "Бук" нерідко мали лише одну-дві ракети. У грудні того ж року аналіз Королівського об'єднаного інституту оборонних досліджень підтвердив, що росія витрачає перехоплювачі швидше, ніж виробляє.
У квітні цього року ознаки занепокоєння стали виразнішими: проросійські військові блогери повідомили про гострий брак ракет для засобів протиповітряної оборони, насамперед для системи "Панцир". Це відбувається на тлі того, що росія продовжує підтримувати, а то й нарощувати щільне кільце протиповітряної та протиракетної оборони навколо Москви, яке охоплює системи як малої, так і великої дальності; вочевидь, така діяльність поглинає резервні запаси на додачу до вже витрачених. Нещодавно почали з'являтися повідомлення про те, що росія може стикатися й з дедалі більшою нестачею перехоплювачів для систем С-300 та С-400.
Підтвердити ці повідомлення з відкритих джерел надзвичайно важко: на відміну від Заходу, зіставного рівня прозорості щодо російської оборонної промисловості немає. Відомо, однак, що хоча росія, вочевидь, закупила десятки тисяч перехоплювачів протягом строку експлуатації своїх систем "Панцир", С-300/С-400 та інших, їх споживання впродовж останніх кількох років було надзвичайно високим – зокрема й тому, що тисячі перехоплювачів були перепрофільовані як ракети класу "земля – земля" для подальшого перевантаження української ракетної оборони.
Також задокументовано, що виробництво як російських перехоплювачів, так і ударних озброєнь залежить від мікроелектроніки західного походження, яка надходить через ті самі вузькі контрабандні мережі в обхід санкцій, а не через спеціалізовані ланцюги постачання для окремих видів зброї. Існує також очевидний виробничий перетин між наступальними та оборонними ракетами в частині твердопаливних ракетних двигунів і зарядів бойових частин. З огляду на те, що росія продовжує інвестувати в нарощування виробництва далекобійних дронів, крилатих і балістичних ракет, це, вочевидь, відбувається за рахунок пропорційного розвитку сегмента виробництва перехоплювачів.
Стратегія в епоху масового поширення далекобійних ударів
росія дедалі гостріше відчуває невблаганну логіку ракетної оборони. За більшості умов нападник у ракетній сфері зберігає перевагу над стороною, що обороняється, – через цінову асиметрію між перехоплювачами та наступальними ударними засобами, а також через складнішу системну архітектуру перехоплювачів, принаймні якщо йдеться про наявні системи.
Україна протистоїть цій структурній динаміці вже роками. Сполучені Штати, Ізраїль і держави Перської затоки зіткнулися з нею в останні місяці. Європейські держави зіткнулися б із тим самим у разі війни з росією.
Якщо лише якийсь технологічний прорив не змінить докорінно баланс "наступ – захист" у ракетній сфері на користь захисника, доба масового поширення далекобійних ударів, до якої світ, можна сказати, вже вступає, принесе зростаючу вразливість у всій міжнародній системі. Вона характеризується поширенням ракетних арсеналів і далекобійних дронових спроможностей серед дедалі ширшого кола державних акторів. Якщо війни та конфлікти не будуть урегульовані швидко – протягом днів або тижнів від їх початку, – арсенали протиповітряної оборони не зможуть встигати за загрозами, принаймні найскладнішими з них.
