Війна в Ірані відвернула увагу від війни в Україні. Можливо, це відображає те, що глобальні ринки нині видаються вразливішими до подій у Перській затоці, ніж до подій в Україні, до яких у багатьох аспектах для глобальних ринків із часом уже виробилася певна стійкість до війни.
Зусилля США щодо досягнення миру в Україні також, схоже, відійшли на задній план – таких, як Віткофф, Кушнер та інших залучили до спроб укласти мирну угоду з Іраном, тож на Україну лишилося менше уваги й менше візитів, хоча, зрештою, за рік чи більше цих спроб вони й так просунулися небагато. Це також зрозуміло, з огляду на те, що війна в Ірані тепер, схоже, має більш екзистенційне значення для рейтингів Трампа й шансів Республіканської партії на проміжних виборах.
Що стосується росії та України, то обидві сторони, схоже, також отримали нову енергію або імпульс від подій у Перській затоці, що дає їм підстави вважати, ніби вони можуть довше протриматися до перемоги у власній війні.
Для росії, зі свого боку, війна в Перській затоці принесла таке необхідне економічне полегшення. Раніше, до того як США та Ізраїль завдали удару по Ірану, було чимало ознак, що посилення західного санкційного режиму проти росії разом із дедалі успішнішими українськими ударами по її енергетичній інфраструктурі дає результат. Знижка на нафту марки Urals відносно Brent сягала майже третини, обсяги видобутку й експорту нафти скорочувалися, а надходження від енергетичного експорту становили приблизно половину від рівня періоду до початку повномасштабного вторгнення. Профіцит торгівлі здувся, дефіцит бюджету за перші два місяці 2026 року зріс до 1,5% ВВП, майже до цільового показника на весь рік. російська влада була змушена замислитися над підвищенням податків і скороченням видатків, щоб стримати дефіцит.
А потім через ідіотське рішення Трампа розпочати війну з Іраном макроекономічна ситуація росії отримала рятівне коло. Ціни на нафту Urals майже подвоїлися, і хоча українські атаки далі обмежували нарощування видобутку та відвантаження партій нафти, Мінфін США послабив санкції проти великих російських нафтовидобувних компаній, дозволивши росії продати частину зі 140 мільйонів барелів нафти, що застрягли в морі. Це буквально стало "манною небесною" – вивело російську економіку з бюджетного та кредитного зашморгу, який посилювався, і таким чином допомогло їй довше підтримувати воєнну кампанію. Дані Міжнародного енергетичного агентства показують, що енергетичні доходи росії в березні були більш ніж на 9 мільярдів доларів вищими, ніж у лютому, і майже на 5 мільярдів доларів вищими, ніж за аналогічний період торік. росія тепер очікує, що війна в Ірані наповнюватиме її скарбницю, допомагаючи довше вести війну проти України.
росія виходить ще із того, що, якщо США витрачають дефіцитні боєприпаси для ППО в Перській затоці, то це означає меншу доступність такої допомоги для України, а отже, її оборона зрештою зламається під безперервним російським шквалом дронів і ракет.
Москва також керується тим, що війна в Україні ще більше послабить альянс НАТО, оскільки Трамп втрутився в Ірані всупереч інтересам ключових європейських союзників і союзників по НАТО. У Кремлі, імовірно, очікують майбутніх тріщин між США та союзниками по НАТО щодо Гренландії тощо. Стежте за цим або, радше, за цим уже стежить Москва, яка вважає, що послаблення альянсу НАТО зменшує здатність і готовність Заходу надалі підтримувати Україну. путін і далі думає, що зможе пересидіти Захід у питанні України, а останні авантюри Трампа в Ірані лише зміцнили це переконання. Мені також здається, що путін думає: після провалу в Ірані Трамп захоче знову повернутися до мирної угоди щодо України заради бодай якоїсь перемоги, але це, ймовірно, знову означатиме нав'язування Україні поганої угоди, вигідної росії.
З українського боку я також відчуваю нову впевненість.
По-перше, Україна пережила жорстоку зиму як у сенсі температур, так і в сенсі сили російського натиску. І все це – на тлі скорочення підтримки з боку США. Згадайте хоча б зловтішну заяву Джей Ді Венса цього тижня про те, що його найбільшим досягненням на посаді стало припинення допомоги Україні. А йшлося про допомогу для захисту від російських ударів дронами й ракетами по українській критичній інфраструктурі та цивільному населенню – воєнних злочинів і геноциду. Можливо, Венсу варто поглянути на власний моральний компас, а не на компас Папи. На щастя, в Україні тепер теплішає з наближенням весни, що послаблює тиск на цивільне населення.
По-друге, Україна досягла більшого успіху як у стабілізації лінії фронту, так і в завданні ударів далекобійними дронами по російській енергетичній інфраструктурі. Обидва ці фактори, схоже, пов'язані з прогресом у сфері дронів. Це допомагає компенсувати нестачу людських ресурсів України, але також дає їй змогу перейти до активніших дій – зупиняти російське просування й навіть досягати невеликих успіхів. Це було видно цього тижня під час повністю роботизованого штурму російських позицій, який дав змогу Україні захопити територію.
Щодо далекобійних дронів, Україна, схоже, здобула певну тактичну перевагу і готова скористатися цим, можливо, вузьким вікном можливостей, щоб послабити російські спроможності з експорту енергоносіїв. Reuters повідомляє, що внаслідок недавніх атак на Приморськ, Усть-Лугу, об'єкти в Чорному морі та в інших місцях могло бути уражено до 40% російських експортних нафтових потужностей. Раніше Україна, здавалося, була стримана проханнями західних союзників не переходити межу в атаках на російські енергетичні активи через побоювання негативного впливу на глобальні ринки. Однак після того, як Трамп, схоже, вдарив по Ірану всупереч європейським інтересам у збереженні низьких цін на енергоносії, Україна, можливо, думає: ну що ж, тоді для нас більше немає жодних обмежень. Логіка, як на мене, така: якщо росія виграє від високих цін на нафту, то найкраще спробувати обмежити її експортні обсяги, атакуючи експортну інфраструктуру, тим паче що росія все одно може продавати нафту, яка перебуває в морі, і тепер ще й користується послабленням санкцій з боку США. Думаю, Україна міркує так: "якщо США діють у власних інтересах, ігноруючи інтереси України, та й так обмежують допомогу Україні, то чому вона взагалі має далі слухати США?"
Насправді сказане вище також відображає зростання впевненості України у власній здатності вести війну без підтримки США – спираючись на розвиток власної оборонної промисловості та на Європу.
Воєнна спроможність України додатково посилилася через війну в Ірані, оскільки країни Перської затоки шикуються в чергу, щоб підписати угоди про оборонну співпрацю з Україною. У цьому сенсі, протягом більш як чотирьох років протидіючи російським (та іранським) дронам, а тепер ще й допомагаючи країнам Затоки захищатися від іранських дронів, Україна утвердилася як лідер у сфері захисту від дронів і їх знищення. Наразі вона отримує великі оборонні контракти, а гроші країн Затоки підживлюють розвиток її оборонної промисловості – нині провідної в Європі. Україна також сподіватиметься, що ці оборонні зв'язки принесуть у майбутньому й дипломатичні здобутки у сфері м’якої сили у протистоянні з росією, допоможуть схилити країни глобального Півдня до більшої підтримки України у протистоянні російській агресії.
По-третє, у Європі поразка Віктора Орбана на виборах в Угорщині, будемо сподіватися, прибере перешкоду в українському питанні всередині ЄС. І вже новообраний лідер Угорщини Петер Мадяр натякнув, що більше не блокуватиме механізм фінансування України ЄС на 90 мільярдів євро. Цей механізм, разом з іншими багатосторонніми та двосторонніми зобов'язаннями (лише цього року – 8 мільярдів доларів від Норвегії) забезпечить Україну фінансуванням на кілька наступних років, даючи їй змогу вкладатися у власну оборону незалежно від того, яке божевілля лунатиме з Білого дому і яке чисте зло – з Кремля.
По-четверте, війна в Ірані, схоже, вбила останній цвях у труну НАТО та трансатлантичного альянсу. Ми рухаємося до світу конкуренції великих держав, але й до світу, в якому середні держави прагнуть працювати разом, щоб краще захистити себе від тих самих "великих" держав. Формуватимуться нові союзи, а Україна – з другою за величиною і, можливо, найефективнішою армією в Європі, а також із реальними спроможностями у критично важливій сфері дронів – має ресурси, які потрібні, навіть необхідні іншим середнім державам, тож вона має важелі впливу.
У Європі, якщо росія становить екзистенційну загрозу, а американської "парасольки" більше немає, то ключ до європейської оборони лежить у стіні зі сталі або дронів, яка складається з Фінляндії, Польщі, України та Туреччини. Але очевидно, що Європа тепер не може захистити себе без України – ключем до європейської оборони від росії є саме Україна. І це вже усвідомили основні політичні кола Європи – саме тому європейські країни нині шикуються в чергу, щоб підписувати оборонні угоди з Україною, включно з новою оборонною угодою між Україною та Німеччиною на 4 мільярди євро, підписаною цього тижня. Але ми бачимо й подібні угоди з Данією, Францією, Великою Британією та Італією.
Раніше дискусія точилася навколо того, чи приймати Україну до НАТО, чи поширювати на неї європейську оборонну "парасольку". Наразі ідеться про те, як поширити українську оборонну "парасольку" на Європу. Україна тепер є для Європи більшим оборонним активом, ніж НАТО – для України. Членство в НАТО для України вже майже втратило сенс.
І ми бачимо подібні тенденції у випадку Туреччини та країн Перської затоки, навіть Сирії. Україна тримає в руках ключі до ширшої оборони та безпеки для багатьох держав середньої потужності в Європі та на Близькому Сході.
Підсумовуючи: на жаль, війна в Ірані, ймовірно, продовжила війну в Україні. Світлий бік цієї ситуації полягає в тому, що Україна, схоже, перебуває в набагато кращому становищі, щоб захищати себе і позиціонуватися як ключовий стратегічний партнер для інших, а це допомагатиме і її власному захисту.
