Того, що має закінчитися апокаліпсисом, але зараз починає розгортатися на твоїх очах, у твоїй країні. І у твоєму місті.
Особливо після таких ночей, як сьогодні. Лежиш у темряві, слухаєш звуки вибухів, літаючих шахедів, читаєш про Трампа, який терміново покинув саміт G7, зробивши перед цим чергову порцію недолугих заяв й розумієш: те, що колись здавалося нереальним, уже відбувається.
Світ, який мав стримати цю війну, стає її полем.
Я памʼятаю момент, коли зрозуміла, що Велика війна майже неминуча
Це була весна 2018 року. Я тоді майже випадково в Оксфорді потрапила на лекцію Маргарет Макміллан — історикині, авторки книги «Війна, яка покінчила з миром».
Вона розповідала про те, як світ напередодні 1914-го повільно, але впевнено йшов до катастрофи, не визнаючи очевидного.
Наступного дня я купила її книгу в місцевому книжному й почала читати. І у мене був шок — від аналогій, від передчуття.
Весь цей опис передвоєнної Європи здавався жахливо знайомим: зростання популізму, мілітаризація, втома від правди, сліпа віра в силу, недовіра між союзниками. Я зробила тоді пост про цю книгу. І памʼятаю, що в особисті мені написав знайомий дипломат лише з одним питанням: і як тобі Макміллан? Війна буде? Я відповіла, що мені здається, що так.
«Значить я не один такий», — написав тоді він. І відіграв дуже важливу роль в нашому спротиві в перші два роки повномасштабного вторгнення.
Але тоді, в 2018-му, все це ще здавалося попередженням. Тим, чого можна уникнути. В 2025 році ми наблизилися до цієї лінії занадто близько.
Отже, 1914
Тоді — ілюзія стабільності.
Європа виглядала об’єднаною, освіченою, модерною. Люди вірили, що велика війна — неможлива. Що прогрес, економічні зв’язки між державами є запобіжником від катастрофи.
Зараз — така сама сліпа віра у міжнародні інститути, які довели свою неспроможність ще під час анексії Криму. Сліпа впевненість, що ООН, НАТО, міжнародне право все ще здатні втримати світ у межах. Але війни вже йдуть, а система стримування розсипається прямо на очах.
Тоді — націоналізм і популізм.
Лідери зневажали дипломатію.Газети кричали про ідеологічних ворогів. Виборці прагнули «сильної руки», яка наведе порядок.
Зараз — те саме. «Америка понад усе», «вийти з НАТО». У риториці Трампа, яка подобається мільйонам людей у світі — та сама політична отрута, яка сто років тому зруйнувала баланс.
Тоді — гонка озброєнь.
Імперії будували флот один більший за інший, змагалися в танках, гарматах, залізничних коліях. Це мало стримувати, але лише підготувало ґрунт для великої війни.
Зараз — ядерні погрози з Москви, зростання воєнного потенціалу Китаю, формування нової Вісі зла. Світ вже живе за законами, що силу здатна зупинити лише ще більша сила.
Тоді — хибна віра у «коротку війну».
1914 року всі думали: «все скінчиться до Різдва».
Хіба не те саме ми чуємо сьогодні? Що Україна має «швидко домовитись». Що демократія « встоїть».Що автократів можна умиротворити та загравати з ними і не вводити санкції, бо «має бути угода». Але війна, яку недооцінюють, завжди триває довше.
Тоді — втома від складних пояснень
Суспільства втратили терпіння до нюансів. Хотіли простих відповідей, чітких ворогів і сильного лідера.
«Societies had become weary of nuance, hungry for certainty, impatient with complexity»
Зараз — те саме.
Усе складне викликає втому. Все просте супроводжується оплесками. Саме так перемагають популісти. І саме так наближаються війни.
Так, історія ніколи не повторюється буквально. І у світі не існує повних аналогій.
І ніхто з нас не знає, де наш світ опиниться за 5 років. І якою буде ця світова війна, яку ми наближаємо з кожним днем. Але, зважаючи на технологічні засоби та рішення, вона може бути ще більш руйнівною, ніж війни минулого століття.
І здається лише диво сьогодні всіх нас може врятувати від неї.
